Навіть тут він був невиправний.
— Ну що ви там шепочетесь, як раки? — спитав він людей.
— Слухай мене, — сказав Полочанин. — Мені важко позбутися навіть одного придбаного дня. Тим паче тепер, коли я знаю, що таке смерть, і не хочу її, як… смерті. І все-таки візміть мої два роки. Буде несправедливо, коли я переживу вас… на цілі десять років, рогачовцю.
Гервасій подумав, що відмовитись не можна.
— Ми беремо їх, — сказав він.
— І мої два роки… І мої… І мої, — загули голоси.
Смерть лічила на пальцях. І, налічивши чергові десять, клала на стіл одну фігурку. І поступово в неї усе більше одвисала щелепа.
— Що ви робите? — спитала вона. — Ви, які над усе боїтеся мене, ви дали їм ще по сорок років кожному. І цей єретик і блюзнір проживе на землі дев'яносто три роки, а вона — сімдесят сім!.. Побійтеся Арахни, люди!!.
В цей момент маленький чоловічок, що ховався досі за спинами інших, розсунув натовп і, не звертаючи уваги на стару, підійшов до Гервасія:
— Пробач, я не можу віддати тобі два своїх роки.
Усмішка в нього була винувата.
— Нарешті, — сказала Смерть. — Я ще не зовсім втрачаю надії на вас, люди.
— Розумієш, — сказав чоловічок, — моє місто пообіцяли вирізати стрільці. До ноги. Ми не могли б протриматись більше як до вечора, але я був убитий вранці, якраз на початку штурму. У мене тільки один день життя. Може, не варто було і вертатися, тим паче, що всі мої загинули, а ввечері ніхто вже не скаже мені по-своєму: «Здоров, Галяше-медоваре!» Але ж один цей день я можу тримати меч, корд чи ніж. І мене мучитиме думка, що я ніби кинув тих, і місто, і свою землю, і медовню біля Перевесища. Розумієш, воно було гарне, місто, доки вони не прийшли. І навіть бджола, в якої нема свого слова, не шкодує жала й життя, захищаючи вулик. Мені соромно, але… не погребуй… візьми і мої дві хвилини, брате.
Виливаха мовчав.
— Дякую за найдорожчий дар, — нарешті сказав він.
— Облиш, — сказала Смерть. — Що ти зробиш за них?
— Вип'ю з нею останній келих… Щоб ти здохла і щоб такі, як він, не перевелися на нашій землі… Ходімо, люди!
— А я?! — спитав раптом піп.
— А ти лишайся у своєму Едемі, брехуне, — сказав Полочанин.
— Ні, — глухо сказав піп. — Ні… Ні!
Люди проходили повз нього.
— Стійте, — сказав Виливаха. — Гріх залишати тут живу ще душу. Він дурень. Він не буде більше. Правда ж, не будеш?
— Ні, — сказав піп і оглянувся. — Усе, що хочете, тільки не це. Бідувати, писати єретичні вірші… Грабувати багатих… щоб потім круки пили твої очі на колу… на Замковому майдані. Тільки візьміть мене з собою.
— То що, — сказав Гервасій. — Давайте знову скидатися. Їй-богу ніби не пекло, а корчма, коли в пияків вовки виють у кишені.
В тиші, що запала після його слів, усі почули раптом глухі й важкі кроки по кам'яних плитах підлоги.
Перевізник ішов до останніх дверей.
Увесь обм'яклий, увесь неповороткий, він ішов… ішов… ішов і спинився тільки біля павутиння. Обернувся. Обвів людей синіми очима.
— Не треба, — сказав він. — Я дам. Я віддам. Бо я одного тільки прагну. Забуття… Забуття… Забуття.
І він жадібно, зі стогоном простягнув руки. Арахна кинулася униз і схопила його. Наступної миті він зник. Зник, начебто його й не було. Почувся ще тільки шелест, ніби вивільнене зітхання.
Смерть дивилася у землю, кутаючи свої старі кістки.
— До скорої зустрічі, Виливахо, — нарешті сказала вона.
— До скорої зустрічі, — посміхнувся він і обняв за плечі дівчину.
…Через кілька хвилин вода викинула їх на поверхню Святого озера, що неподалік од Рогачова. Дядько, який вів напувати коня, раптом побачив чотири десятки людей, що купалися в одязі, і серед них попа, перелякався, а потім скочив на коня і, ляпаючи його чорними п'ятами, поскакав так, ніби за ним гналися податкові начальники. Увечері він божився у корчмі, що рогачовські радці знову перепилися і разом із духовним отцем і в повному одязі чи то освіжалися водою, чи то ходили з волоком.
Оскільки таке не було новиною — йому повірили.
А колишні веслярі човна Розпачу тим часом ішли все далі й далі, і одяг висихав на їх гарячих грудях, які аж диміли під добрим сонцем. Тремтів на межах золотий буркун, золоті бджоли гули над вуликами, а в небі в палаючому світлі дзвеніли між хмарами білоруські жайворонки.