— Так, — сказав Річард. — Ми мали назву «Досить непоганий гурт», але це була неправда. Ми мали намір стати «Бітлз» ранніх вісімдесятих, але порівняно зі справжніми «Бітлз» ми мали значно кращих фінансових і юридичних радників, які сказали «Не марнуйте час», і ми їх послухалися. Закінчивши навчання в Кембриджі, я три роки голодував.
— Але хіба ж я не наткнувся на вас у той період, — сказав Редж, — і ви мені сказали, що ваші справи добрі?
— Як для двірника. На дорогах тоді була жахлива кількість сміття. Мені здавалося, що його вистачить на цілу кар'єру. Втім, мене тоді звільнили за те, що я змітав сміття на ділянки інших двірників.
Редж похитав головою:
— Я певний, що то була кар'єра не для вас. Є безліч посад, на яких така поведінка призвела би до скорого підвищення.
— Я спробував кілька професій, але жодна з них не була кращою. І я на жодній з них довго не затримувався, бо завжди був надто втомлений, щоб працювати як слід. Мене знаходили сплячим у курниках та на шафах у архівах — залежно від того, ким я тоді працював. Бо всі ночі тоді я не спав, а вчив комп'ютер виконувати «Три сліпі миші». Для мене це була важлива мета.
— Не маю сумніву, — погодився Редж. — Дякую! — сказав він слузі, який прибрав його тарілку з недоїденим супом. — Дуже вам вдячний. «Три сліпі миші», кажете? Добре. Добре. Напевно, вам це зрештою вдалося, і саме завдяки цьому ваші справи зараз такі добрі. Так?
— Ну, насправді все було дещо складніше.
— Саме цього я й боявся. Шкода, що ви не принесли ту програму з собою. Вона змогла б розважити бідолашну панночку, яка зараз змушена терпіти нашу нудну й сварливу компанію. Швидке виконання «Трьох сліпих мишей» значно підбадьорило б її.
Він нахилився вперед, щоб подивитися повз двох своїх сусідів справа на дівчинку, яка досі сиділа на своєму стільці, понуривши голову.
— Привіт! — сказав він.
Вона здивовано підвела очі й відразу соромливо опустила їх, знову почавши гойдати ногами.
— Як на вашу думку, що тут гірше, — запитав Редж, — суп чи компанія?
Вона тихо та нерішуче засміялася, не підводячи очі.
— Думаю, з вашого боку дуже розумно не квапитися з висновками, — продовжував Редж. — Особисто я, перш ніж щось сказати, зачекаю на моркву. Вони її тушкують ще з вихідних, а я боюсь, що цього недостатньо. Єдине, що може бути гіршим за моркву — Воткін. Це той чоловік у дурних окулярах, що сидить поміж нами. Мене, до речі, звати Редж. Приходьте копнути мене, якщо матимете час.
Дівчинка хихикнула й глянула на Воткіна, який сильно напружився й зробив разюче невдалу спробу зобразити добру усмішку.
— Що ж, дівчинко, — ніяково сказав він, а вона, побачивши його окуляри, зробила відчайдушну спробу не розреготатися.
Таким чином, розмова не розпочалася, але дівчинка отримала союзника й почувалася тепер трохи краще. Її батько полегшено посміхнувся.
Редж знову повернувся до Річарда, а той раптом спитав:
— А у вас є сім’я?
— Гм… ні, — тихо сказав Редж. — Але продовжуйте. Що було далі, після «Трьох сліпих мишей»?
— Ну, якщо коротко, Редже, то я зрештою потрапив до компанії WayForward Technologies…