— Я вас не розумію, — сказав Річард.
— Я ставлю його, щоб двері не відчинялися, пане. У нас у відділку о цій порі року жахливі протяги. А влітку ми б'ємо ним по голові підозрюваних.
Він закрив свій записник і сховав його в кишеню.
— Раджу вам, пане, їхати надалі обережніше. Замкніть машину та пиячте всі вихідні. Мені тільки це допомагає. А зараз їдьте обережно.
Він повернувся в свою машину, опустив скло вікна та дивився на те, як Річард розвернув свою машину та поїхав. Потім він теж поїхав.
Річард глибоко вдихнув, спокійно доїхав до Лондона, спокійно переліз через канапу, спокійно зайшов у свою квартиру, спокійно сів, налив собі бренді та почав сильно тремтіти.
Причин його тремтіння було три.
По-перше, був простий фізіологічний шок від того, що він мало не вбився, бо це завжди впливає на нерви сильніше, ніж здається. Тіло накачує себе адреналіном, який потім залишається в організмі доки не скисне.
Другою причиною було те, через що його понесло юзом — дивовижне видіння Ґордона, який кидався назустріч його машині. Ох, лишенько. Річард набрав повний рот бренді та пополоскав горло. Потім поставив келих.
Усім було добре відомо, що Ґордон Вей є одним з найбагатших природних родовищ тиску на почуття провини, і що він міг доставляти будь-кому тонну цього почуття кожного ранку, але Річард не знав, що в його випадку все настільки погано.
Він знову взяв келих, піднявся сходами та відчинив двері до своєї робочої кімнати, для чого довелося зсунути стос журналів «БАЙТ», що спирався на них. Відштовхнувши журнали ногою, він пройшов у кінець великого приміщення. Величезне вікно на цій стіні надавало вид на велику частину північного Лондона, з якого наразі розвіювався туман. У темній далечині сяяв собор святого Павла. Секунду або дві Річард дивився на нього, але той не робив нічого незвичайного. Після подій цього вечора це було для Річарда приємним сюрпризом.
У протилежному кінці кімнати стояли два столи, на яких, за останнім рахунком, стояли шість комп'ютерів Макінтош. Посередині стояв Maк II, на якому ліниво оберталася червона тривимірна модель канапи всередині синьої тривимірної моделі сходів з поруччям, радіатором, ящиком енергорозподілу та, звісно, з незручним поворотом посередині.
Канапа починала обертатися в одному напрямку, натикалася на перешкоду, поверталася в іншій площині, натикалася на іншу перешкоду, оберталася навколо третьої осі, доки знову не зупинялася, а потім починала все від самого початку, але вже в іншому порядку. Не треба було дивитися на цю послідовність маневрів дуже довго, щоб зрозуміти, що вона повторюється.
Канапа вочевидь застрягла.
Три інші Макінтоші з'єднувалися плутаниною кабелів з неохайним набором синтезаторів: самплер Emulator II+ HD, стійка TX-модулів, Prophet VS, Roland JX 10, Korg DW8000, Octapad, гітарний контролер Synth-Axe MIDI для лівші та навіть стара барабанна машина — усі вони збирали пил у кутку. Також там був маленький касетний магнітофон, який був рідко потрібний, бо більшість музики зберігалася у комп'ютерних файлах, а не на плівці.
Він усівся навпроти одного з «Макінтошів», щоб перевірити, чим той займається. На екрані була таблиця з назвою «Без назви — Excel», і він задумався, навіщо це.