— Навіть і так. Ті матері зробили б так само для своїх дітей. Де ж Метт? Я зголоднів.
— А якби ти обирав між моєю смертю і смертю всіх суданців?
— Тайлере, такі питання не можна ставити, — втрутилась Джоселін, але її голос звучав не надто переконливо. Вона чудово знала, що, коли вже суперечка її чоловіка та старшого сина набрала обертів, втручання навряд чи матиме шанси на успіх, як, втім, і будь-яке втручання на ширшій політичні арені.
— Отже, татку?
— Тоді Судан, — сказав Стів. — А про що взагалі цей репортаж? Про нашу допомогу Африці?
— Про чесність, — відповів Тайлер. — Той, хто каже, що врятує Судан, бреше. А той, хто не хоче відповідати, лише виявляє політкоректність. Ми поставили це запитання кожному із викладачів. Тільки пані Редфірн, викладачка філософії, відповіла чесно. Та ще ти. — Він почув тупотіння молодшого брата, що спускався сходами, й гукнув до нього:
— Якби тобі, Метте, довелося когось відправити на смерть, кого б ти обрав — увесь Судан чи наших батьків?
— Судан, — почулася миттєва відповідь. Тайлер, перебуваючи поза межами кадру, кивнув у напрямку вітальні й провів пальцем по губах, ніби застібав «змійку». Стів кинув невпевнений погляд на Джоселін, але побачив, як вона кусає губу і зрозумів, що дружина бажає підіграти синові. За мить відчинилися двері й увійшов Метт, єдиним одягом якого був рушник, обернений навколо стану, — очевидно, він щойно вийшов із душової.
— Кльово, ти мені тільки-но додав тисячу переглядів, — сказав Тайлер. Метт зробив на камеру смішну гримасу, виляючи стегнами вперед і назад.
— Тайлере, йому лише тринадцять, — спинила старшого сина Джоселін.
— А я серйозно. Отой кліп, де Лоуренс, Бурак і я співаємо голі по пояс під фонограму «Пуссікет Доллз», він отримав понад 35 тисяч переглядів.
— То була майже порнуха, — відгукнувся Метт, підтягуючи собі стільця, і всівся спиною до вітальні та жінки у «лімбі». Стів і Тайлер обмінялися жартівливими поглядами.
— Ти не міг би хоч щось вдягнути, коли сідаєш за стіл? — зітхаючи, запитала Джоселін.
— Та ви ж самі хотіли, щоб я спустився й поїв! А мій одяг смердить, як кінь, і я навіть у душі не був. До речі, мамо, мені сподобався твій альбом.
— Який?
— У Фейсбуці, — набивши повний рот локшини, він відштовхнувся від краю столу й захитався на задніх ніжках стільця. — Мамусю, ти така крута.
— Я бачила це, любий. Постав стільця на чотири ніжки, інакше знову впадеш.
Проігнорувавши попередження, Метт переключив увагу на об’єктив Тайлерової камери:
— Можемо побитись об заклад, що ти навіть не хочеш знати, що я про це думаю.
— Дійсно, не хочу, братику, бо ти смердиш, як кінь. Краще б ти прийняв душ.
— Це запах поту, а не коня, — зауважив Метт, нітрохи не засмутившись. — Гадаю, твоє запитання надто легке. Набагато цікавіше запитати: а от якби тобі довелося послати когось на смерть, хто б то був: твоя дитина чи всі жителів Блек-Спрінга?
Флетчер знову загарчав низьким голосом. Стів виглянув на заднє подвір’я й побачив, як собака схилив голову низько до землі за дротяною сіткою й оскалив зуби, як дика тварина.
— Господи, що сталося з цим собакою, — запитав Метт, — окрім того, що він повністю схибнувся?
— А чи не з’явилася тут поблизу Бабуся? — невинно запитав Стів.