Ідея Тайлера про камінг-аут докорінно суперечила пуританському духу міста. То був бунтівний ідеалізм, а у громаді, що керується страхом, бунт був небезпечною річчю. Ідеалізм мав бути пожертвуваним на вівтар безпеки, увесь, до останньої краплини. І Стів зробить усе, щоб не допустити ситуації, за якою на цьому вівтарі опиниться Тайлер.
— Послухай, — звернувся він до сина, — я дуже тобою пишаюсь. Ти захищаєш свої ідеали. Але ж дев’ять із десяти мешканців Блек-Спрінга воліють нічого не міняти, оскільки бояться наслідків. Жодного шансу на те, що подібну пропозицію схвалить рада. Заради всього святого, чому ти хочеш розпочати бій, заздалегідь приречений на поразку?
Тайлер зіщулився і завмер у цій незручній позі.
— Не знаю. То справа принципу. Я хочу жити по-справжньому. Не бажаю провести залишок своїх днів у цьому задупів’ї. А ти? — Було видно, як він збирався з духом, а потім швидко випалив: — А ще я хочу бути чесним із Лорі.
«Ось де собака заритий», — подумав Стів. Кохання причиною всьому. Він відчув докір сумління. Тайлер дійсно заслуговував на кращу долю, аніж застрягти у Блек-Спрінзі. Раптом йому спало на думку, що коли в сина з’являється оцей занепокоєний погляд, він стає вражаюче схожим на свою матір.
— Тату, якщо я скажу Лорі, ти підтримаєш мене?
— Ти же знаєш, це неможливо.
— Знаю. Але мене вже нудить від того, що я їй постійно брешу. Ти думаєш, вона не питає, чому їй майже ніколи не дозволяється переночувати в нас? Вона вирішила, що ви — сімейка телеєвангелістів.
Стів стримав бажання розсміятись, адже справа була надто серйозною. Лорі була розумною й відвертою, вона майже не користалася косметикою, але мала природну вроду. Гарна пара для Тайлера. Він уперше привів її додому сім чи вісім місяців тому.
— До речі, наскільки у вас усе серйозно?
— Я кохаю її.
Стів зітхнув.
— Я тебе про це попереджав, коли ви ще тільки починали зустрічатись. Лорі ми завжди раді. Усі години, виділені для візитів, ти можеш провести з нею, мені байдуже. Але ж ми не можемо заради її відвідувань порушувати комендантську годину. Якщо про це дізнаються, нам втелющать такий здоровенний штраф, що доведеться продати коней. Маєш подякувати Меттові, що той раз за разом дарує тобі свої власні години.
— Я знаю, але я тому й подумав, що якби вона лише знала…
— Ти ж розумієш, що цього ніколи не станеться. Це зовсім не те саме, якби ти був вегетаріанець, чи бісексуал, чи ще хтось і захотів признатися в цьому дівчині. Матимеш справу з цілим містом.
— Слухай, я ж буду не першим, — гнівно відповів Тайлер. Він схопився на ноги. — Ти що, дійсно гадаєш, що ніхто більше цього не розповідав своїм найкращим друзям чи подругам з-за меж нашого довбаного міста?
— Звісно ж, розповідали. Але ті ж самі люди піднімуть найбільший крик, коли з’ясується, що їхні сусіди теж так вчинили. Їхня логіка така: тільки я можу вирішувати, чи довіряти моїм друзям, а сусіди — не можуть.
— Ти взагалі розумієш, як лицемірно це звучить?
— Ласкаво прошу на планету Земля. Ти…