Космопорт великий, гарний. Висока стеля блакитного відтінку, як небо. Стіни скляні, але не пропускають у середину шум і спеку з вулиці. З приміщення вийшла на великий майдан, де ходять трамваї. Саме цікаве й дивовижне те, що в цьому місті грають усі кольори веселки, навіть тротуар тут не сірий, а різнокольоровий! Це водночас незвичайно та дуже гарно й неповторно. Будинки всі різні й не тільки за будовою, висотою, а ще й стилем. Ось до прикладу: один будинок зелено-жовтій з усілякими балкончиками, виступами та скульптурами, а інший у чорно-білій гамі строгий такий. Не дарма цю планету прозвали «світом стилю», бо звідси йде мода, та й узагалі це дуже креативна планета.
Найцікавіше те, що вулиці також різнокольорові. Наприклад, ця вулиця в зелених тонах, наступна має всі відтінки фіолетового, а за нею ніжно-рожевого. Дерева ще не вкриті листям, але все одно гарні, бо обвішані штучними квітами. По дорозі зайшла в чудову кав’ярню й поснідала. Готують тут дуже смачно!
Якщо мапа не помиляється, то квартира, де я замовила через інет кімнату, розташована недалеко. Хоча квартира близько, та поки дійдеш туди, заблукаєш. Тут такі заплутані вулиці, що здається, ніби будівельники випустили якогось маленького швидкого вужа, і малювали його маршрут!
Зайшовши в під’їзд, почала телефонувати Іогану Фоловичу - це хазяїн квартири, щоби повідомити, що буду заселятися. Голос у телефоні здався мені знайомим, і не тому, що я вже розмовляла з хазяїном квартири, ні, тому, що такий самий голос у того, з ким летіла на зорельоті. Можливо це випадковість, та пам’ятаєте ці слова: «А я не відчеплюсь. Дожену»? Можливо в квартирі на мене чекає сюрприз?
На Ризо, знімаючи кімнату в квартирі, наймачу не потрібно зустрічатися з господарем: при оплаті найму через інет, відразу надсилався й чіп для відкриття вхідних дверей. Увійшовши в квартиру, я без проблем знайшла свою кімнату. Не надто простора й не занадто тісна. Простий класичний стиль. У спокійних коричневих тонах. Зліва від дверей стоїть ліжко. З права - письмовий стіл, на якому красується фото… Внсі? Я підійшла ближче до столу із жахом і круглими очима.
Раптово чиясь рука обхватила мою шию, а інша заткнула рот.
Я не думав, що ти так рано прийдеш, - почувся знайомий голос. - Не кричи, добре?
Яке дурне питання, якщо чесно. З усім бажанням кричати не вийде.
Ммм… - я з усієї дурі наступила йому на ногу й дуже сильно заїхала ліктем у живіт. Ну, а що я ще можу зробити? Я не Джекі Чанді! Так, я ходила на самооборону, але всього три роки з великими перервами.
Аааа… перестань! - захлинаючись від обурення, Внсі відпустив мене.
Ти…ти!?
Я, я, - розвів руками той.
Я метнула в нього те, що попалося під гарячу руку. А під гарячу руку попалося фото. Як би стілець був ближче до мене, я б його метнула! Гад увернувся, ще й її зловив.
Заспокойся!
Угу, вже! - обурилась я. Слів немає, щоб описати мою злість: «Що ти…»
Я розумію, ти не хочеш вірити в те, що відбувається.
Нічого ти не розумієш! - це шок. Я зараз відчуваю й лють, і страх, і сум. - Чому ти взагалі тут?
Це моя квартира, - ось тут у мене почався повний ступор, якогось біса все стало мутним, в очах з’явилися чорні цяточки й я відключилась.
Перше що я відчула, як чиясь рука перевіряє пульс. Слава Космосу, то, напевне, лікар. Напевне, я досі в лікарні. Від цього я навіть посміхнулась. Так не хочеться просинатися. Все ж таки це був лише страшний сон. Стоп! Це не сон!
Вставай! - ніжний і ласкавий голос допоміг вернутися мені в реальність. Я сіпнулась і різко піднялась. Мене одразу вернули в початкове положення. Зараз картина така: я лежу на підлозі, а Внсі сидіть поряд не даючи мені втекти.
Пусти…ммм, - зараза! Я навіть нормально розгніватись не можу. Одна його рука тримає мої руки дуже міцно, а інша затикає мені рот. А ноги навіщо? От, паскуда! Вдарити неможливо. Я що даремно займалась?! Три роки я чесно ходила на заняття, пітніла, старалась, а він взяв і увернувся.
Тихо, - від такого тону я замовкла, але не надовго. Налякати мене вирішив! Не вийде.
Усадив у крісло, щоб не впала, і сів навпроти.
Я ще такої безбашеної дівчини не бачив! - глузливо сказав цей...це. Я не знаю як його назвати.
Це Я безбашена?! – не відповівши, він вийшов з кімнати.
І що мені робити? Я не збираюся тут сидіти все своє життя! У цю мить підлога почала труситися. Землетрус? З-під землі вилізло щось на кшталт джина, тільки без борідки й маленьке. Молодий джин?
Привіт! Заспокойся, мене прислали тебе врятувати, - пробурмотів він.
Ти…хто?
Здогадайся.
Міні-джин?
А ось ображати не треба, - обурився джин. Він такий кумедний. Маленьке синє створіння з виразними щічками образилось.
Хто прислав? Навіщо?
Секрет!