Застав смолоскипи горіти. Це гіпноз, не хвилюйся, - невинно сказав Найтон. Я його придушу! Обіцяю. Як це я можу не хвилюватися.
Спробую, - я зосередилась на ледь видних смолоскипах. Лише на трьох відбулися спалахи, але цього вистачило. Наблизившись, я побачила, що двері нагадують ті, які ми пройшли при спуску: вони зроблені з сірого металу, а ручки, з якогось оранжевого.
Тут сидить фея. Краще ти зайди до неї, а то вона знову всі сили з мене витягне, - Найтон показав на перші двері.
Підійшла до дверей й потягла їх на себе. За дверима відкрилися сходи, які вели в гору й були такі ж вузькі й темні, як ті по яким ми з Найтоном спускалися в підземелля. Як тільки я відчинила двері, у проході пролунав скрегіт і над верхньою сходинкою на стелі з'явився квадратний отвір. Це був прохід у камеру, що була на горі. Я піднялась сходами.
У кутку камери на ліжку лежала гарна дівчина з довгим, кучерявим, білим волоссям, великими блакитними очима та тендітною фігурою. Коли вона піднялась мені на зустріч, стало видно невеликі, прозорі крила, що тремтіли за її плечима. Довга біла футболка, та міні-шорти, напевно, не дуже зігрівали у вогкості підземелля.
Хто така? - строгим дзвінким голосом запитала вона.
Мене звати Карай. Вибираєшся звідси?
Ти ще питаєш! - вона недовірливо оглянула мою персону, посміхнулася й протягнула руку, - а я - Віка.
Ця чудова істота зі швидкістю звуку метнулась до відкрившегося проходу й беззвучно спустилася по сходах.
Стоп. Вона ж Найтона напевне приб’є. Треба попередити. Він же сам сказав, що феї на таке здатні. Цікаво, а те, що вона повеселішала після того, що глянула на мене - то вона мене сканувала? Ну, ніби ауру провіряла?
Не встигла я попередити про демона, як знизу почулися тихі крики. Спустилась вниз, дивлюся… на підлозі лежить знесилений Найтон. Ну, не смертельно! Перевела погляд на фею. Стоїть задоволена собою. Як на мене, так він цього заслужив. Цікаво, зможе встати, чи ні?
Стогнучі, без допомоги все ж таки піднявся. Сказав, щоб ми йшли далі. Віка зайшла в наступну камеру, а я відкрила третю. Піднялась наверх, а там! Підпираючи стінку, сидить і чахне Внсі. А він хто? Перевертень? Він піднявся, й пролетів крізь мене з криками: «Воля!!!» О це так! Внсі - дух? Як тільки він вилетів з камери, внизу почулись глухі крики про допомогу. Уявляю, що Найтону перевертень зробить. Все ж таки не кожен день є нагода помститися демону, який тебе викрав. Здається перевертень вже вийшов, бо я почула глухі удари об стіну. Хтось у прямому сенсі літає. Так, так!
Вибігла з камери. Бачу, що всі задоволені тим, що відбувається. Найтон лежить біля стінки, весь такий побитий. Він би може й встав, та якась брюнетка наступила на нього. Мені здається її вкрали з вечірки. Видно, що над макіяжем вона довго мучилась. Та й одяг не для повсякденного використання: біла блузка зі стразами, на ній розстібнута шкіряна накидка, шкіряні чорні лосини та чорні туфлі на підборах. Це напевне й є перевертень. Біля брюнетки стоїть дух, а біля нього тихенько сміється Віка. Що взагалі відбувається? Це як так, що Внсі то матеріальний, то прозорий, як привід? Розповість мені хтось, що у світі відбувається?!
До мене підлетів Внсі. Так, він людина, чи дух?
Якби я про себе розказав раніше, то травмував би тобі психіку.
А зараз він, що робить?! Брюнетка відпустила бідолашного каліку напівдемона-напіввампіра, і підійшла до мене.
Мене зовуть Варда. Я так розумію, ти - дракониха?
Так. А я - Карай.
А знаєш, що означає ім’я Варда? - вліз в нашу розмову дух, - Варда - прекрасна, як троянда. Внсі, приємно познайомитися.
Внсі? А це не набір літер? - пожартувала Варда, але дух, чи живий хлопець не образився.
Найтон застогнав та сів, спершись на стіну. Він так жалюгідно виглядає, але ніхто не спішить допомагати йому встати.
Вибачте, може хтось мені допоможе?
Цікаво, хто піде?
Карай, я тобі допоміг.