----- Закрий рот сука, а то я тобі його закрию. — кричав на мене Віктор.
Як мені хотілось йому заїхати за такі слова, але я не можу видати своєї цікавості, це буде тільки гірше. Тож я вирішив помовчати, щоб вони вирішили все між собою.
----- Тільки спробуй і залишишся без «свого». Чи як ти його там називаєш? — знову відрізала вона.
----- Що попрацювати захотілось?
----- Повір, ти получиш море задоволення… болю і каліцтво на все життя.
----- От не дрянь же. В неї так рот не закривається відколи ми вперше зустрілись.
А вона молодець. Вміє себе захистити. Я все ще не вмішувався. Віктор кинув її на землю, щоб я провірив її ДНК, але сам її підняв і знову посадив на стіл і розвів їй ноги. Вони все ще сварились. Схоже вона йому сподобалась, якщо він на її крики та обзивання не реагує. Тільки, щоб він її своєю дівчиною не зробив, а то два тижні в мене не буде шансу до неї підступитись. А потім вона точно невинною не буде, ще жодна дівчина в нього і дня не протрималась. Кожна своєю волею під нього лягла, окрім однієї.
Коли він заспокоївся я вирішив залишити їх у двох. Нехай поговорять. Вийшовши із кабінету я пішов до сходів і спостерігав за натовпом. До мене підійшов племінник Андрій.
----- Як там та маленька? Можна вже мені її попробувати?
----- Не можна. Віктор із нею в кабінеті розмовляє і навряд вона комусь дістанеться. Навіть я вже не надіюсь на це.
----- А що це за кров у тебе на сорочці?
----- Ти що нюх втратив?!
----- Та що ти злишся? Я ж нормально тебе спитав. Це вона тебе обцарапала?
----- Вона. Дівчинка виявилась буйна. Мені очі своїми пальцями проштрикнула, а Віктору в проміжність із всіх сил ногою заїхала. Та ще й каблук в ногу забила. Зараз він із нею розмовляє. Тож можеш забути про неї. У Віктора просто очі світяться, щоб добитись її прихильності.
----- Але ж вона твій подарунок?
----- Він мені її ще не подарував, тож зараз вона його.
----- Бачу ти теж нею запалився?
----- Ще б не запалився. За свої коники вона гарно мені відпрацює, але спочатку нехай Віктор нею насититься.
----- Якщо Віктор насититься то тобі нічого не залишиться.
----- Залишиться. Він пообіцяв мені її після себе. А от після мене точно ніхто нею не займатиметься.
----- Добре. Піду повідомлю всіх що свято зірвалось.
----- Чому зірвалось? Візьмете Сніжану, але перше я із нею на прощання відірвусь.
----- Тобі що її не шкода? Ти ж її пів року для себе беріг.
----- Вона мені вже набридла.
----- Як хочеш. Всі будуть задоволені цим.
----- Не сумніваюсь.
Мені не хотілось її комусь віддавати. Але якщо вони не получать бажаного то спокою Вероніці не дадуть, а так хоч на трохи притихнуть.
Через хвилину Віктор із Веронікою вийшли із кабінету і зайшли у спальню. В мене вже надії не залишилось, що вона збереже свою чистоту. Тож тепер я надіявся тільки на те, що вона хоч живою залишиться і перейде до мене. Я ж звичайно її нікому не віддам…. Ще через кілька хвилин Віктор вийшов із спальні і я підійшов до нього. В грудях все зжалося в очікуванні вердикту. Хоч і дивно, щось він так скоро залишив її у спокої. Невже він хоче пустити її по руках? Але я її нікому не віддам. Нехай вона вже не незаймана, але всерівно все ще цікава мені.
----- Едгарде приглянь за Веронікою, а я схожу розряджусь із кимось. Ти не знаєш Марина вже вільна?
----- Так, я бачив її в залі.
----- Добре. Вона сьогодні додому не повернеться, відлежиться тут до завтра. Мене не буде годину. Я проведу її в головну кімнату в підвалі, а потім повернусь по Вероніку. Не лізь до неї, вона моя.
----- Добре. Ти її знайшов і тобі карти в руки, а потім вона буде моєю.
----- Через два тижні получиш її, але дівчинкою вона вже не буде в усьому.