Глава 3. Прийняття рішення. Старі рани
Я вибігла із його спальні і побігла коридором, вибігши на двір я подалася в сад. Вибравши підходяще дерево я вибралась на нього і надіялась що мене ніхто не знайде.
На що, що, але на таке я точно не очікувала. Ну нехай Едгард вампір, але ж не коняка. Як його жінки із ним були? Як вони виживали після такого? Я дивилась вдома порноканали та ролики в інтернеті, де бачила мабуть і його розміри, але думала що над відео у фотошопі попрацювали. Марина правду один раз говорила, що була із таким і їй це явно не сподобалось. Вона мабуть про Едгарда розповідала. Якщо вже Марина під ним ледве вижила, то що про мене говорити. Ось чому він не захотів поки що бути зі мною, але й через два роки нічого не зміниться. Він ж хоче щоб я невинність берегла для нього. Як він думає вперше бути зі мною? Фалоімітаторами дорогу пробивати чи пальцями? От попала так попала. Не дарма король не хотів свою дочку Вероніку за Едгарда віддавати. Та ще б, на таке. А тепер моя черга. Теж Вероніка і теж нащадок трону. От тобі маєш дежав’ю. Більше я його до себе і на крок не підпущу. Буду тут на дереві жити, якщо він мене додому не відпустить. Тільки як там брат буде без мене? Приходитиму на кілька хвилин провіряти.
Вже скоро 9 година. Треба прийняти душ, переодітись та піти у морг, а також домовитись за похорони мами та сестри.
Тож я так і зробила. Просидівши дві години на дереві, спустилась на землю і подалась у будинок. В середині я нікого не бачила. Тож подалася у свою спальню. Двері були закриті. Я хотіла відкрити спальню Едгарда, але там теж було закрито. Тож я спустилась на другий поверх до кімнати Пітера, де був мій брат. Постукала у двері.
----- Заходь Ніка. — проказав Пітер.
Я зайшла в середину закривши за собою двері. Хлопці роздивлялись альбом Каті та Пітера.
----- До вас можна?
----- Звичайно, проходь. Падай де вільно. — спокійним голосом сказав Пітер.
Я присіла біля них.
----- Даніелю нам потрібно на десяту бути в морзі, а також домовитись про похорони. — проказала я.
----- Батько із Віктором уже про все домовилися. Тобі потрібно тільки у морг з’їздити. Даніель залишиться із нашими, а ми із тобою та із батьком поїдемо. Віктор із Крісті прикриватимуть наш тил.
----- Де зараз Едгард?
----- Він із Віктором та Крісті в кабінеті. Я чикав на тебе, щоб приєднатись до них.
Пітер відправив СМС повідомлення і за кілька секунд у кімнату зайшла Анабель, Андрій із Свєтою на руках, а також Максиміліано, Аліса і Микола.
----- Інші приєднаються як поїдять. — повідомив Андрій.
----- Ніка нам пора. — проказав Пітер.
----- Так. — тихенько промовила я і вийшла із ним за двері.
Я старалась нікому не дивитись в очі. Як я буду біля Віктора? Він ненавидить мене, просто турбується про мене тому що я спадкоємиця. А взагалі то, яка йому різниця? Для всіх них краще щоб моя сім’я вимерла. Едгард правий, Віктор і справді виявився хорошим, а я неварта і його мізинця. Що ж мені тепер робити? Ця сім’я печеться про мене та мого брата, а я коники строю і не просто коники, а погроми та мордобої. Пітер не постукавши зразу відкрив двері і впустив мене вперед. Я ніяково зайшла в середину.
----- Присідай Ніка. — проказав Едгард.
Вільне місце було тільки на диванчику біля Віктора. Я присіла трохи осторонь від нього.
----- Ти як? — спитався Віктор.
----- Нормально. А ти?
----- Теж нормально. — спокійно відповів він.