— Дякую, — каже вона Мо, яка наминає залишки власної порції. — Було дуже смачно. Не пам’ятаю, коли я востаннє стільки їла.
— Нема за що.
«А тепер ти маєш піти». Слова, що останні двадцять чотири години були в неї на язику, все ніяк не наважуються зірватись. Вона не хоче, аби Мо йшла просто зараз. Не хоче залишитися наодинці з цими людьми, що діймають її з приводу заборгованості, з останніми попередженнями й власними неконтрольованими думками. Вона відчуває раптову вдячність за те, що сьогодні ввечері їй буде з ким поговорити — не доведеться проживати цей день на самоті.
— Отже, Лів Вортінг. Те, що ти казала про покійного чоловіка…
Лів кладе ніж і виделку.
— Не будемо краще про це.
Вона відчуває, що Мо не зводить з неї очей.
— Гаразд. Жодних мертвих чоловіків. Тоді — як щодо хлопців?
— Хлопців?
— Після… Того-Кого-Не-Можна-Згадувати… було щось серйозне?
— Ні.
Мо бере з краю тарілки шматочок сиру.
— А безрозсудні оргії?
— Жодної.
Мо скидає голову.
— Так-таки жодної? І давно вже?
— Чотири роки, — бурмоче Лів.
Вона бреше. Була одна пригода три роки тому, після того як друзі (звичайно ж, із найкращих міркувань) наполягли, що вона має «рухатися далі». Наче Девід був якоюсь перепоною в неї на шляху. Аби зважитися на це, вона напилася майже до забуття, а потім ридала величезними огидними сльозами від почуттів горя, провини й відрази до самої себе. Той чоловік — вона навіть не могла пригадати його імені — ледь не зітхнув з полегшенням, коли вона сказала, що йде. Навіть тепер, згадуючи той випадок, вона відчуває холодний сором.
— За чотири роки — геть нічого? А тобі… скільки? Тридцять? Це щось на кшталт ритуального самоспалення? Що ж ти робиш, Вортінг? Бережеш себе для потойбічного життя з містером Покійником?
— Я Голстон. Лів Голстон. І… я просто… не зустріла нікого, з ким хотіла би… — Лів вирішує змінити напрямок розмови. — Гаразд, а як щодо тебе? Є який-небудь гарненький емо з суїцидальними схильностями? — захищаючись, вона автоматично переходить на в’їдливий тон.
Мо тягнеться до цигарок і одразу ж відсмикує руку.
— У мене все гаразд.
Лів чекає.
— У мене домовленість.
— Домовленість?
— З Раніком, сомельє. Раз на пару тижнів ми зустрічаємося для технічно повноцінного, але цілком бездушного сексу. Коли ми починали, він був зовсім ніякий, але тепер потроху набуває вправності, — Мо ковтає ще один шматочок сиру. — Та все одно він дивиться забагато порно. Таке завжди помічаєш.
— Жодних серйозних стосунків?
— Мої батьки припинили розмови про онуків десь на межі століть.
— О Боже. Ти нагадала мені: я обіцяла зателефонувати таткові.