Та понад все вона хотіла, заплющуючи очі, більше не чути засапаного дихання…
Наметів вже не було. Окрім декількох уламків крейди, яблучних качанів, прим’ятої трави і пари курячих пір’їн — від мандрівної школи не залишилося й сліду.
Почулося тихе:
— Пс-ст!
Тіфані глянула собі під ноги. Ропух виповз з-під кінського щавлю.
— Міс Тік казала, що ти повернешся, — озвався він. — Здається, ти хочеш дещо дізнатися, еге ж?
— Все! — сказала Тіфані. — Тут повно людців! Я не розумію й половини того, що вони кажуть! Вони називають мене відьмою!
— Ага, так, — відповів ропух. — У тебе завелися Нак Мак Фіґлі!
— І сніг був, а потім щез! За мною гнався вершник без голови! І один із… як ви сказали, вони називаються?
— Нак Мак Фіґлі, — відповів ропух. — Ще відомі як піксі. Вони ж себе називають Вільні Малолюдці.
— Отож, один із них буцнув головою коня! Той впав! То був величезний кінь!
— Це схоже на фіґля, — мовив ропух.
— Я дала їм молока, а вони його порозливали!
— Ти дала Нак Мак Фіґлям молока?
— Ну так, ти назвав їх піксі.
— Не піксі, а піксями. Вони молока не п’ють, це точно.
— Вони звідти, звідки й Дженні? — поцікавилася Тіфані.
— Ні. Вони повстанці, — відповів ропух.
— Повстанці? Проти кого вони повстали?
— Проти всіх. Проти всього, — пояснив ропух. — Гаразд, бери мене на руки.
— Навіщо?
— Бо коло криниці стоїть жінка і підозріло на тебе дивиться. Поклади мене в кишеню, заради всього святого.
Тіфані схопила ропуха і усміхнулася жінці:
— Я роблю жабарій із висушених жаб.
— Як мило, люба, — відповіла жінка і поспіхом пішла геть.
— Це не смішно, — озвався ропух із фартушка.
— Та люди і так не слухають, — відказала Тіфані.
Тіфані сіла під деревом і витягла ропуха з кишені.
— Фіґлі намагалися вкрасти наші яйця і нашого барана, — сказала вона. — Та я їх завернула.
— Тобі вдалося щось відібрати у Нак Мак Фіґлів? — спитав ропух. — Вони що, похворіли?
— Та ні, вони були… досить милі. Вони навіть зробили мою хатню роботу.
— Фіґлі зробили хатню роботу? — здивувався ропух. — Вони ніколи не пораються по хаті! Кепські з них помічники!
— А ще був вершник без голови! — продовжила Тіфані. — Без голови!
— Еге, це головна кваліфікаційна вимога, — сказав ропух.
— Що відбувається, ропуше? — спитала Тіфані. — Це фіґлі вторглися у наш світ?
Ропух мав збентежений вигляд:
— Міс Тік не хоче, щоб ти втручалася, — відповів він. — Вона скоро приведе підмогу…
— А вона встигне? — не вгавала Тіфані.
— Не знаю. Ймовірно. Але ти не…
— Я хочу знати, що відбувається!
— Вона пішла по відьом, — сказав ропух. — Вона вважає, що ти не повинна…
— Краще розповідай мені все, що знаєш, ропуше, — урвала Тіфані. — Тут нема міс Тік. Тут є лиш я.
— Інший світ зіткнувся із нашим, — сказав ропух. — Ну ось, розповів. Задоволена? Так вважає міс Тік. Але все відбувається швидше, ніж вона думала. Чудовиська повертаються.