— Он як? Що ж, дякую.
— Радий був допомогти.
І віконце з ляскотом зачинилося.
Незнайомець у балахоні якусь мить свердлив його поглядом, а тоді заплюскотів далі і справді знайшов іще одні ворота. Скидалося на те, що їх замовляли тому самому архітекторові.
Відкрилася заґратована прозурка.
— Чого вам?
— Слухайте, знаменна сова пугука вночі, правильно?
— Однак численні сиві лорди сумовито йдуть до людей, якими ніхто не керує.
— Сестриниці старої панни слава, слава, так?
— Для ката рівні зростом всі здобувачі.
— Але воістину троянда в терні розквіта. З мене юшить вода, в’їжджаєте?
— Так.
Тон людини, яка відповіла з-за ґраток, не дозволяв сумніватися: вона справді в’їжджає, але їй по шарабану.
— Кит у клітці не повинен нічого знати про бездонні глибини, — зітхнув незнайомець. — Ну, що, краще стало?
— Недбало збудована вежа здригається аж до підвалин, коли пролітає метелик.
Вчепившись у ґратки, прохач підтягнувся до прозурки і прошипів:
— Впускай негайно, я геть змок.
Уже вкотре запала мовчанка, просякнута зливою.
— А ці бездонні… Як ви сказали? Глибини чи долини?
— Я сказав «глибини». «Бездонні глибини». Себто щось дуже глибоке. Розумієте? Це ж я, брат Загребун.
— Мені почулося слово «долини», — сторожко промовив невидимий придверник.
— Вам потрібна ця клята книжка чи ні? Я взагалі не повинен цим займатися. Я міг дома в ліжку лежати.
— Ви точно сказали «глибини»?
— Слухай, я добре знаю, які глибокі ці проклятущі глибини, — поквапом промовив брат Загребун. — І я знаю, які вони бездонні для послушника, який занапастився. А зараз відчиняй!
— Ну… гаразд.
Грюкнули засуви, а тоді з того боку попросили:
— Чи не могли б ви трохи підштовхнути? Двері-пізнання-крізь-які-не-можуть-пройти-ненавчені часом стають тугими, якщо намокнуть.
Брат Загребун привалився до них плечем, прорвався всередину, злісно зиркнув на Придверника і кинувся далі.
У Внутрішньому святилищі на нього вже чекали. Своїм недолугим виглядом ці люди виказували, що не звикли носити моторошні чорні балахони з каптурами. Верховний гросмейстер кивнув новоприбулому.
— Ти брат Загребун?
— Так, Верховний гросмейстере.
— Приніс те, по що тебе вирядили?
Брат Загребун витягнув з-під балахона пакунок.
— Знайшов там, де й очікував. Жодних проблем.