А ще ж капрал Ноббс… Що ж, цілком можна було зрозуміти, чому такий, як Ноббі, не бажає, аби його бачили люди. Тут не крилося жодних загадок. Єдина причина, з якої ви не могли зарахувати Ноббі до царства тварин, полягала в тому, що царство тварин одразу б підхопилося і втекло.
І, звісно ж, він сам. Кістлява неголена жменька проспиртованих шкідливих звичок. От і вся Нічна сторожа. Їхня трійця. Колись були десятки, сотні людей. А зараз — лише троє.
Ваймз видерся нагору сходами, навпомацки знайшов шлях у кабінет і впав у древнє шкіряне крісло, з якого аж вивалювався наповнювач. Покопирсавшись у нижній шухляді, знайшов пляшку, зубами витягнув корок, виплюнув його, зробив ковток.
День розпочався.
Світ зібрався докупи.
Життя — звичайнісінька хімія. Там крапелька, там росиночка — і от уже все змінилося. Ковтнеш трохи прокислих соків — і раптом стаєш готовий прожити ще декілька годин.
У давнину, коли це був пристойний район, оптимістичний власник таверни, що по той бік вулиці, чимало заплатив чарівникові, аби той підсвітив усі літери вивіски різними кольорами. Зараз вони лише хаотично блимали, а часом ставалося коротке замикання від сирості. «Е» стала вирви-око-рожевою. Вона то згасала, то світилася, як їй заманеться.
Ваймз уже давно звик — це здавалося йому частиною життя.
Він втупився у миготливу гру світла на розтрісканому тиньку, а тоді підняв взуту в сандалю ногу і двічі лунко тупнув об підлогу.
За кілька хвилин зі сходів долинуло хрипіння: сержант Колон дерся вгору.
Ваймз подумки рахував. Колон завжди на шість секунд зупинявся, аби трохи віддихатися.
На сьомій секунді двері прочинилися. Сержантове обличчя виринуло з-за них, ніби повний місяць.
Ось приблизний опис Колона: він належав до людей, які, розпочавши військову кар’єру, неодмінно бронзовіють у званні сержанта. Не можна було уявити його капралом. Або, якщо вже про це мова, капітаном. Якби він не записався на службу, то став би ковбасником чи м’ясником: здавалося, він створений для такої роботи, де майже обов’язково мати велике червоне обличчя і пітніти навіть у морози. Він відсалютував і дуже обережно поклав і розгладив на столі у Ваймза пожмаканий папірець.
— Добривечір, капітане. Оце звіт з учорашньої зміни. А ще ви винні чотири пенси чайному клубу.
— Колоне, що там із цим ґномом? — кинув Ваймз.
— З яким ґномом? — наморщив лоба сержант.
— Тим, який щойно приєднався до Сторожі. Цим… Морквою чи як його там.
— Та ну? — У Колона відпала щелепа. — Він що, ґном? Я завжди казав, що не можна довіряти цим поганцям-недоросткам! Надурив мене, малий негідник! Мабуть, збрехав про свій зріст!
Колон був зростистом — принаймні, коли йшлося про нижчих за нього.
— Ви знаєте, що він сьогодні вранці заарештував голову Гільдії злодіїв?
— За що?
— Здається, за те, що він голова Гільдії злодіїв.
— А хіба це злочин? — ошелешено запитав сержант.
— Варто мені перекинутися словом із цим Морквою.
— Сер, хіба ви не бачилися? Він казав, що приходив до вас із рапортом.
— Гм… Мабуть, я тоді був зайнятий. Доводиться багато міркувати про різне.
— Так, сер, — делікатно сказав Колон.
Капітан знайшов у собі достатньо гідності, щоб відвернутися і зашурхотіти покладами папірців на столі.
— Треба негайно прибрати його з вулиці, — пробурмотів він, — бо ми й не змигнемо, а він притягне сюди ватажка Гільдії убивць, бо той, бачте, людей убиває! Де цей Морква?
— Я вирядив його з капралом Ноббсом, щоб той, так би мовити, розтлумачив, що й до чого.
— Ви відправили зеленого новачка з Ноббі? — знесилено запитав Ваймз.
— Сер, я подумав, що капрал Ноббс зі своїм досвідом міг би багато чому його навчити, — перелякано заторохтів Колон.
— Лишається сподіватися, що новенький повільно вчиться, — сказав Ваймз, натягуючи на голову поруділий шолом. — Рушаймо.
Коли вони вийшли зі штабу, то побачили драбину, прихилену до стіни таверни. Огрядний чоловік на верхній сходинці тихо лаявся, длубаючись у світляних літерах.
— Там «Е» покоцане, — крикнув Ваймз.
— Що?