— І я впевнений, що вони дуже давно не мають від вас звісточки, хоч ви й обіцяли писати щотижня…
Ноббі неуважно вийняв засалену хустку і передав ґномові, який, здригаючись від ридань, прихилився до стіни.
— Що ж, — добродушно сказав Морква. — Не хочу на вас тиснути, але відтепер я щовечора приходитиму сюди і сподіваюся бачити пристойну ґномську поведінку. Я розумію, як воно, жити далеко від дому, але такі речі неприйнятні, — він торкнувся шолома. — Ґ’грук, т’ук.[9]
Широко всміхнувшись їм і зігнувшись навпіл, Морква виліз із кнайпи. Коли він опинився надворі, Ноббі поплескав його по плечі.
— Навіть не думай знову щось таке утнути, — злісно кинув він. — Ти у Міській сторожі! Щоб я більше не чув цієї балаканини про закони!
— Це дуже важливо, — серйозно відповів Морква, поспішаючи за Ноббі, який скрадався провулком.
— Важливіше, щоб тебе не порубали на кавалки. Ґномські кнайпи! Синку, якщо маєш клепку, заходь сюди і тримай язика на припоні.
Морква поглянув на будівлю, до якої вони підійшли. Вона стояла трохи віддалік від вуличної грязюки. Зсередини долинали звуки бучної пиятики. Над дверима висіла покоцана вивіска, на якій був намальований барабан.
— Таверна? — задумливо спитав Морква. — Відчинена о цій порі?
— Чом би й ні, — сказав Ноббі, штовхаючи двері. — Саме те, що треба. «Латаний барабан».
— Тут теж алкоголь? — уточнив Морква, швидко гортаючи сторінки книжки.
— Сподіваюся, що так, — сказав Ноббі. — Він кивнув тролю, який працював у «Барабані» витурайлом[10]. — Добривечір, Щебеню. Я тут показую новачкові, що й до чого.
Троль щось рикнув і махнув потрісканою рукою.
Інтер’єр «Латаного барабана» уже став легендою. Цей заклад прославився як найсумнівніший в усьому Дискосвіті. Він був такою визначною пам’яткою Анк-Морпорка, що після неуникного косметичного ремонту новий власник мусив кілька днів відтворювати оригінальну патину бруду, кіптяви та інших, набагато загадковіших субстанцій. Крім того, довелося імпортувати кілька тонн зогнилого очерету, щоб вистелити підлогу. Тут, як завжди, сиділа компанія героїв, найманих убивць, торговців, зухвальців і злочинців. Лише під мікроскопом можна було б їх розрізнити. Під стелею пасмами вився густий дим — мабуть, боявся торкнутися стін.
Коли увійшли двоє вартових, розмова трохи стихла, а потім знову здійнявся галас. Двійко підозрілих з вигляду друзяк помахали Ноббі.
А той помітив, що Морква знайшов собі справу.
— Що там у тебе? — запитав капрал. — Про матусь не розводься тут, гаразд?
— Я нотатки роблю, — похмуро сказав Морква. — У нотатнику.
— Те, що треба, — сказав Ноббі. — Тобі тут сподобається. Я завжди тут вечеряю.
— «Протизаконний» — разом чи окремо? — і Морква перекинув сторінку. — Ви б як написали?
— Я б такого не написав, — відповів Ноббі, розштовхуючи відвідувачів. До його душі завітала рідкісна гостя — щедрість. — Що питимеш?
— Гадаю, пити зараз недоречно. Та й взагалі міцний алкоголь підступний.
І тут Морква відчув, що в потилицю йому уважно дивляться. Озирнувшись, він побачив тихого і сумирного велетня-орангутана, який сидів за барною стійкою з кухлем пива і мискою арахісу.
Орангутан дружньо підняв келих, а потім шумно сьорбнув пива, скрутивши нижню губу трубочкою. Звук був такий, наче спускали воду в каналі.
Морква підштовхув Ноббі ліктем.
— Тут мав…
— Не кажи цього! — квапливо перервав Ноббі. — Не вимовляй цього слова! Це бібліотекар. Він працює в Академії. Завжди приходить сюди вихилити кухлик на ніч.
— А люди не заперечують?