— Чорти б тебе забрали! — гарикнув Грім, дивлячись на вантажників. Він швиргонув ручку в великий екран, і двадцять моніторів навколо нього переключилися на панораму під новими кутами, показуючи людей, що вешталися містом. — Я ж тобі, тварюко, охрінезну послугу зробив!
— Заспокойся, — сказав Воррен. Він згорнув газету і поклав її на стіл. — Ми зробили все, що змогли. Можливо, він дійсно довбаний інтелектуал і мудацюга, але принаймні тепер він наш довбаний інтелектуал і мудацюга. А вона на вигляд нічого, соковита крихітка.
— Свиня вона, — докинула Клер.
Грім тицьнув пальцем в екран.
— Вони там, у раді, руки потирають, але коли ці люди піднімуть бісів вереск, хто буде розбиратися з усією веремією?
— Ми, — відповів Воррен, — і ми це вміємо. Хлопче, випусти пару. Задовольнись тим, що ми можемо побитись об заклад на щось новеньке. Ставлю п’ятдесят баксів на те, що вони її зустрінуть удома.
— П’ятдесят баксів? — Клер була шокована. — Ти що, глузд за розум завернув? За статистикою, вона ніколи вперше не з’являється вдома.
— Я це відчуваю кінчиками пальців, крихітко, — відповів Воррен і почав барабанити по стільниці. — На її місці я б з’явився й зацінив нове м’ясо, розумієш, про що кажу? — Він запитально підняв брови. — Хто зі мною?
— П’ятдесят доларів на те, що вони побачать її на вулиці, — згодилася Клер.
— На камерах спостереження, — втрутився Марті Келлер, аналітик даних відкритого доступу, із протилежного боку центру управління. — А ще я піднімаю ставки до сімдесяти п’яти.
Решта людей витріщилися на нього, як на божевільного.
— Ніхто ніколи тих речей не бачить, якщо не знає наперед, що вони там є, — відреагував Воррен.
— А він — побачить, — Марті кивком показав на монітор, — він саме такий. Як тільки вони бачать камери, відразу ж питають. Сімдесят п’ять.
— Я у грі, — швидко відповіла Клер.
— І я, — відгукнувся Воррен. — А ще з мене перша випивка.
Марті поплескав по плечу Люсі Еверетт, яка, сидячи у кріслі позаду нього, прослуховувала телефонні дзвінки. Вона зняла навушники.
— Що ти сказав?
— Ти робиш ставки? Сімдесят п’ять баксів.
— Авжеж. Зустріч удома.
— Навіть не думай! То моя ставка! — проревів Воррен.
— Тоді ти маєш поділитися виграшем із Ворреном, — сказав Марті. Люсі повернулася й послала Воррену повітряний поцілунок. Воррен відмахнувся й гепнувся у крісло.
— А ти, Роберте? Робиш ставку? — запитала Клер.
Грім зітхнув.
— Ви, колеги, огидніші, ніж я гадав. Гаразд, вони почують про неї в місті. Завжди знайдеться хтось, хто не вміє тримати язика на прив’язі.
Марті записав ставки борд-маркером на дошці.