Бо ти брешеш!!! Пощлє твого «вибачєнія» три мої подруги попали в пшихлікарню іж-жа тєбя!!!
То було більше ніж п’ятнадцять років тому. Тоді я не розумів, що роблю. Повірте мені хоч раз.
Коли ми тобі повірили, людина жникла бежвішти!!!
Але потім повернулась…
…і більше не змогла говорити.
А якщо вони підтвердять мої слова, то ви мені повірите?
Ні, ти їм погрожував напевне.
Як я міг погрожувати демону-вампіру, дракону, перевертню й феї.
Жінка подивилася на нас, як на почвар і побігла до села з криками: «Дух вернувщя!». У селі почалася паніка. Здається Внсі сильно лякав селян колись. Внсі кинувся за нею й зловив в оберемок. Вона закричала ще сильніше. Він хотів було її заспокоїти, але якийсь дід з гвинтівки поцілив йому в ногу й націлився на нас. Я впала на землю та закрила голову руками. Віка впала рядом. Найтон сховався за кущами, а Варда перетворилась на змію й заповзла в хащі.
Потім я зрозуміла, що Внсі може стекти кров’ю. Підняла голову та побачила: він скотився в канаву, де зав’язав ремінь на нозі вище рани. Він молодець, не закляк від болю, а веде себе дуже впевнено.
Пролунали ще кілька пострілів. Напевне, він ду-уже сильно напартачив у цьому селі. Що треба було робити, щоб тебе гвинтівкою відганяли? Ціле село наїжачилося зброєю. Він що реально крав людей? Євхаар!
Народ розбігся, хто куди, тільки з щілин у парканах та з вікон стирчали стволи. Я дещо придумала, але це небезпечно. Хоча здатися - це все ж таки погана ідея.
Навіщо стріляти? Зупиніться! - голосно крикнула Віка. Навколо неї утворився рожевий туман і вона, піднявшись на ноги, пішла до села. Дід з переляку пальнув у туман, але не попав. Чудово!
Я вистрелю, якщо не зупинишся! – деренчливим голосом крикнув дід.
Що він вам зробив?
А ти не чула?
Ні, - реально не розуміючи запитала фея. Я сподіваюсь хоча би їй повірять. Я тим часом відповзла в канаву за кущи. Там як раз лежить поранений дух. Йому боляче, бідний. Яким би він не був, мені його дуже сильно шкода. Я не перший раз бачу, що в когось стріляють.
Євхаар, як ти терпиш? - прошепотіла я.
Якось.
Що прострелили? - я розумію, що ногу, але що саме? Кістку, колінну чашечку чи ще щось.
Здається артерію, - станаючи, відповів він.
У вашу…Венеру, тобі негайно потрібен лікар.
Хоча сильної кровотечі я не бачу, але це може тому, що Внсі наклав джгут? Як обробити рану? Я не знаю. З лікарських рослин знаю тільки подорожник. Так, з мене медик, як із свині модель.
- Може тобі подорожник дати? - невинно запитала я. Просто мовчати якось соромно. Не знаю чому, але соромно.
Нічого не треба, я краще так походжу, - посміхнувся Внсі. Усе затихло, я думала, що дід пішов геть, але той тихенько підійшов до нас. Євхаар, він же нас застрелить! Може не мене, але Внсі точно.
Стій! Не стріляй. Ми беззбройні. Не знаю, що там накоїв Внсі, але це все в минулому. Зараз він поранений та йому потрібна допомога.
Дід, тримаючи зброю наперевіс, недовірливо дивився в наш бік. З прикриття, шкандибаючи, вийшов дух. Сподіваюся, що в діда не інсульт, а всього лиш параліч з переляку. Ще в мене є велика надія на те, що Внсі в минулому нікого не вбивав. Ну, на службі це напевне було життєво необхідно, а поза службою вже порушення закону. До нас підбігла Віка. Гадаю, то вона діда привела, а він без зброї побоявся підійти.
Складний вибір
Карай
Ми домовилися зі старостою, що нас приютять на деякий час, а ми поклянемося на крові, що нікому нічого поганого робити не будемо і, головне, лякати не будемо. Нам виділили маленький будиночок. Така собі хатинка, але сперечатися ніхто не став.
Дерев’яний будинок, одноповерховий. За низенькими дверима вузенький темний коридор, з якого можна попасти в дві окремі спальні, кухню та вбиральню. Спальні розраховані на двох. На кухні стоїть манюсінький диванчик. Інтуїція мені підказує, що саме я буду спати на ньому.