Я до останнього не вірила в це. А як ти у вигляді туману зміг це зробити?
Нормально.
Я дмухнула язик вогню прямо в духа. Йому це не зашкодить, а будиночок підпалити начебто не повинна. Після цілої низки рухів руками, змогла їх звільнити, а тоді повністю звільнилась і пригрозила їм помстою.
День пройшов швидко. Ми дізналися, що село оточене захисним куполом, через який не може проникнути ніяка надприродна істота й тільки добровільний дозвіл сільських мешканців дає можливість пройти крізь нього. Ми в безпеці! Як би ми не дали клятву, ми б не пройшли сюди. Але в мене є підозра, що рано чи пізно нам прийдеться звідси тікати. Ми з Найтоном почали тренування. Десь години три розкривали чакри. Все було марно. Відкрити стабільні чакри не вийшло, але контролювати силу я вже трохи можу.
Сиджу, медитую й тут до мене підбігає Віка. Як на мене, так краще сказати підлітає. Не знаю, як такі маленькі крила її втримали, але якось вона відірвалась від землі на півметра. Запихалася не на жарт. Вона напевне всіх облетіла з новиною. Сподіваюсь нічого поганого не сталось, хоча, на нас полює демон. Що може бути доброго?
Карай!
Що сталось?
Карай, біля села ходить ціла… - перевела подих фея, - зграя демонів. Вони хочуть оточити село! Нам не вибратись!
У кімнату забігли всі до одного. Ошелешені новиною ми вирішуємо, що будемо робити. Втеча - це не вихід, оскільки не аби, яку швидкість можуть розвивати Віка, Внсі й Найтон. Ми з Вардою не дуже швидко бігаємо. Часу обмаль, бо на все про все година. Це нам староста села повідомив. Демони сказали: «Або ви віддаєте нам тих п’ятьох туристів з фантастичними здібностями, або ми беремо село в облогу і звідси ніхто не вийде живим. На роздуми у вас не більше години». Звичайно нас спробували силою віддати демонам, але не вийшло.
Пройшло півгодини, а ми досі не знаємо, що робити! Третій раз до нас заходить староста й каже:
Не жрожумєйтє мене не правильно, алє я маю рятувати щело, а не ваш.
Дайте нам ще десять хвилин, - попросив Найтон. Всього лиш десять? Ми - трупи. Що ми встигнемо за десять хвилин? Скажіть мені, будь ласка.
Джєщонт минут! - сказав чоловік.
Наша компанія закивала головами. Думаю ми приречені. Я не песимістка, але навіть сліпий побачить, що це безнадійно! Все село оточили демони, які хочуть нас убити.
Віко, телепортуй нас до мене! - з надією сказала Варда.
Не впораюся. Для перенесення такої маси моєї магічної сили не вистачить і заклинання потягне силу з моєї аури. Для мене це може бути фатально.
Так, візьми силу з нас, - подав ідею дух. Логічно, бо нас п’ятеро й сили набагато більше, ніж в одної феї. Віка подумала, сіла й сказала, щоб ми взялися за руки й сіли біля неї. Після трьох хвилин не зрозумілого бормотіння я відчула слабкість. Світло то гасне, то знов загорає. Невже, телепортація існує? Вау, а світ ще більш загадковий, ніж я думала. Варда детально описує її будинок.
А як Віка знає куди телепортуватися? - у думках задала собі питання. Десь у підсвідомості почула чийсь голоси:
Ще трохи й все вийде.
Скоро я стану початковою формою.
Ха, нехай бере сили скільки захоче.
Чому мене нудить?