Поруч зі сценою красивий триповерховий будинок з балконами, колонами, гнутим червоним дахом і годинником, під яким видніється кам'яний напис «est ni media verum». Я б перевела це як "віримо засобам масової інформації". Біля будинку на розі стоїть мідна статуя художника у весь зріст, який пише картину на мольберті. Чоловік одягнений в старовинний костюм, на голові шляпа, біля ніг стоїть саквояж. Обличчям він повернутий у бік річки й мосту і, швидше за все пише пейзаж.
Пройшовши повз художника, ми спустилися по сходах до великого старого дерева в кілька обхватів, що розкинулося на набережній. Потужний стовбур обплетений таким же старим плющем і у височині складно відрізнити де чиє листя.
Далі вздовж набережної по липовій алеї повсюди стоять лавки з товарами, пахне усілякою випічкою, на прилавках красуються різноманітні дрібнички: брелоки, сувеніри, дерев'яні вироби й тому подібне. Сюди збіглася купа народу. Це напевно ярмарок.
Я знаю, що нам робити, щоб дізнатися куди ми потрапили, - радісно вигукнув демон.
Що? - в один голос запитали Внсі та Варда. Мені також цікаво, але я не встигла запитати, а зараз це значення вже не має.
Віко, ти ж гарна та приваблива фея? - такого питання ніхто не очікував, а Віка, яка смакувала бублик, поперхнулась. Знаєте, на ярмарках дозволяють щось скуштувати.
І яку роль це грає? Скажи мені, будь ласка, - кашляючи запитала бідолашна фея.
Підійди до якогось хлопця біля он того бару, - показав Найтон на тент з вивіскою «Zibert». Цікаво, що це означає, тобто це слово, як перекладається? Я таке слово ніде не зустрічала. - А потім скажи, що ти закликаєш усіх захищати природу. Після цього попроси його продовжити таке речення: ми маємо берегти нашу рідненьку планету…
Ми вирішили, що робити. Винахідник цієї ідеї «попросив» у продавця канцелярії десять аркушів паперу, Віка магічно зробила з цього флаєри про збереження довкілля. Компанією ми пішли до бару, але Віка йшла перша. Далі ми розбіглись як мурахі й почали спостерігати. Віка підійшла до чоловіка, який пив напій з великого скляного келиха.
Добрий день, будь ласка, бережіть неповторну природу! - чоловік повернувся до неї й посміхнувся, люб’язно взяв флаєр. - І щоб людство це не забуло, пропоную гру: я кажу речення, а ви його продовжуєте, гаразд?
Що вона меле? Хіба так флаєри роздають? Хоча все йде по плану, але зі сторони це кумедно виглядає.
Добре, - відповів чоловік.
Ми маємо берегти нашу рідну, рідненьку планету…
…Земля.
Ви – молодець! - із соромом на обличчі Віка направилась до нас. А, навколо, якої зірки обертається Земля? Гадки немаю, але може хтось з наших знає. Нам ще пощастило, що мови схожі, як і у нас, так і на цій планеті, а може хтось з моїх супутників застосував магію? Пройшлися по ярмарку, побродили по центру міста. Нам пощастило, що сюди ми потрапили навесні: на вулиці тепло, зелень яскрава, молода, на вулицях, викладених бруківкою, цвітуть дивовижно красиві дерева, більше схожі на величезні букети рожевих квітів. Як нам пояснили, це сакури – вишневі дерева, привезені сюди з Японії (далека острівна країна ранішнього сонця), які тут прижилися й дуже добре себе почувають.
Є ідеї, як ми будемо звідси вибиратись? - почала я.
Мені треба більше дізнатись про це місце, щоб уявити, з якої точки в яку ми вирушимо, - відповіла Віка.
Я вже був на Землі, - тихо сказав демон.
Коли? - в один голос запитали ми з Вардою.
Це місце дуже дивне. Уже другий раз я відчуваю, як моє справжнє обличчя демона виривається на волю. Ще я відчуваю неймовірний голод.
Кажи вже коли ти тут був?! - запитала Варда.
Мені треба було десь підзаробити й один чорт з Пекла заплатив мені, щоб я відігнав людей з його території. У нього просто були якісь справи й я погодився. Я мав піти до лісу біля підніжжя гори Фудзі на японському острові Хонсю. Так, так, у тій самій Японії - батьківщині рожевих сакур. То місце люди називають Аокіґахара. Усі японці вірять у те, що там живуть примари й демони. Я заміняв того, хто мені заплатив. Прожив там десь місяць. Кількох людей відігнав звуками, а кількох заставив зчинити над собою самогубство. Декільком людям не повезло зустріти мене голодного.
Жах!!!
Віка правду каже. Це жахливо. Він вбивав людей за ради репутації якогось-то там чорта, який йому заплатив.
А, коли ти там був? - перебив мої думки дух.
Це було 19 років тому. На Землі це був 2000 рік. Мене тоді ледь місцеві правоохоронці не взяли, бо тоді мені важко вдавалось стримувати очі й себе.