Я нічого не чула, але Віка, як «чарівне створіння» привела мене до тями. Випливши з темряви, побачила схилену наді мною стурбовану Варду. Ніяких змін в обстановці, ніяких страшних павуків. Фух! Значить привиділося. У грудях як лід розтанув. Я розслабилася й почала дихати спокійніше. Піднялась з підлоги. Як тільки побачила проклятого духа, ніби лава ожила в моїх венах. Ні, мені не стало боляче, чи гаряче, а навпаки приємно. Руки обросли лускою? Я вже не контролювала себе. Це дуже швидко сталося!
Я відчула теплі крила за спиною, чорні пазурі, які за мить виросли. З люттю розмахнулася в бік духа. Моя людська складова намагалася зупинити руку, але дракон переміг. Внсі хтось приклеїв до стіни. Як тільки рука опустилась - на тілі духа з’явилися чотири криваві рани.
Через кільканадцять секунд мене паралізувало і я впала на підлогу. Почувся приголомшуючий крик. Потім, здається жертва моїх пазурів, заволав:
- Загасіть!
Віка
Нічого не діє! Вода не може загасити дивний фіолетовий вогонь! Він поступив жахливо так, але його біль зараз набагато сильніший, ніж той, який був у Карай! Я гадаю, що біль Внсі можна порівняти з тим, що кому-небудь ножем будуть наносити рани, а потім до порізів прикладати розпечене залізо й колупати там.
Навіть моя магія не допомагає! Внсі сидить, підпираючи стінку. По його щоках течуть сльози. Він голосно стоне від нестерпного болю. Жахлива картина. Порізи не кровоточать, а просто палають. Але одяг навіть не зайнявся.
Знизу долинув звук дзвінка вхідних дверей …
Вибачившись, я знову накладаю на Внсі полог мовчання. Знімаю параліч з Карай і приводжу її у свідомість.
Вардо, допоможи! - наказую я перевертню. Ми швидко спускаємо Карай вниз на кухню, де кажу їй підпалити тумбочку. Після чого втрьох виходимо в коридор і відкриваємо двері.
У дверях стоїть сонний дагонець. У чорній футболці, рожевій спідниці та волохатих рожевих капцях. Вірніше дагонка.
Тик лор донбре?
Таке фе ромоне! - відповідає Карай і ми кидаємося на кухню гасити тумбочку.
Толу мі! Ке кон преонлг! - говорить дагонка, втискуючись на кухню за нами. - Рлог ту фі фіару?
Ну-ну варон мее, ун иарощ!
Тумбочку ми потушили. Відкрили вікно й включили витяжку.
Юбо-ор! Суераве, - після цих слів дагонка уходить. Ми з Вардой накинулися на Карай, щоб розповіла за чим ця ящірка до нас приперлася. Карай відповіла, що та почула крики й вирішила проявити громадянську свідомість допомогти безпорадним туристам. Значить добре, що я придумала гідний привід для криків: майже пожежа! Тепер розгрібаємо проблеми, що залишились.
Карай, ти зможеш ще раз запалити зелений вогонь? - дуже-е-е обережно питає Варда.
Що? - відповідь драконихи.
Ти перед цим зцілювала свої руки зеленим вогнем, - відповідає перевертень.
Коли?
Ай! - махнула рукою Варда, - Карай, я знаю і бачила, що зробив Внсі, але…
Варда повела її в кімнату, де лежать дух та демон. Найтон у ліжку, а Внсі прямо біля стіни. Я зняла з духу полог мовчання.
- Аааай!! Благаю!!! Благаю…загасіть!!! - він смикається й не може знайти собі місця.
- Ого! Це я так його? - шарахається від дверей Карай. У неї відростають пазурі, але вона не дозволяє їм сформуватися й втягує всередину.
- Бла…благаю!!! - хрипким голосом викрикує дух. Він дивиться їй в очі. - Карай! Я заслужив, але припини це! Будь ласка!
Карай
Якась невідома сила піднімає мою руку і я чую свій голос: «Вирок зроблено!». Після цього дух спокійно видихає. На його лиці таке полегшення. Звичайно, вогонь, який обпікав його рани, зник.