— Коротше кажучи, після того, як ми з Джеремі розійшлися, він запросив Ан. Вона сказала “ні” через. . жіночий кодекс, але я знаю, що він їй дуже подобається. Вона боїться образити мої почуття, і скільки б разів я не казав їй, що все добре, вона не вірить мені.
Не кажучи вже про те, що днями я підслухала її зізнання нашому другові Малкольму, у тому, що вона вважала Джеремі чудовим, але вона ніколи б не зрадила мене, сходивши з ним на побачення, вона звучала так пригнічено. Розчарованою і невпевненою, зовсім не схожою на ту енергійну Ан, до якої я звикла.
— Тож я просто збрехала і сказала їй, що я вже зустрічаюся з деким. Тому що вона одна з моїх найкращих подруг і я ніколи не бачила, щоб їй настільки сильно подобався хлопець і я хочу, щоб у неї було те, чого вона заслуговує і я вірю, що вона зробила б те саме для мене і… — Олів зрозуміла, що вона забагато говорить і Карлсену байдуже на це. Вона зупинилася і ковтнула слину, хоча її рот видавався сухим. — Сьогодні. Я сказала їй, що сьогодні ввечері буду на побаченні.
— Ох, — його вигук був нечитабельним.
— Але я не на побаченні. Тож я вирішила прийти попрацювати над експериментом, але Ан з’явилася також. Вона не мала бути тут. Але вона була. Рухалася в цей бік. І я добряче запанікувала, — Олів провела рукою по обличчю. — Я не подумала.
Карлсен нічого не сказав, але в його очах читалось, що він подумав: «Очевидно».
— Мені просто було потрібно, щоб вона подумала, ніби я на побаченні.
Він кивнув.
— Тож ти поцілувала першого, кого побачила в коридорі. Дуже логічно.
Олів скривилася.
— Коли ви виставляєте це в такому світлі, можливо, це виглядає як моє не найкраще рішення.
— Можливо.
— Але й не найгірше! Я практично впевнена, що Ан бачила нас. Тепер вона подумає, що я була на побаченні з вами і, сподіваюсь, зможе сходити кудись з Джеремі і… — вона струснула головою. — Слухай, мені справді дуже шкода, що я тебе поцілувала.
— Справді?
— Будь ласка, не доповідайте на мене. Я справді думала, що чула, як ви сказали «так». Я обіцяю, що не хотіла…
Раптом величезність того, що вона щойно зробила повністю накрила її. Вона щойно поцілувала випадкового хлопця, хлопця, який виявився найнеприємнішим співробітником біологічного факультету. Вона сприйняла пирхання за згоду, вона буквально напала на нього посеред коридору, і тепер він витріщався на неї, якось дивно і задумано, такий великий, зосереджений і так близько до неї, і…
Чорт.
Може, було занадто пізно. Може, це через те, що останній раз вона пила каву шістнадцять годин тому. Може, це через те, що Адам Карлсен дивився на неї якось так. Раптово уся ця ситуація виявилася занадто важкою для неї.
Взагалі-то ви повністю праві. І мені дуже шкода. Якщо ви будь-яким чином почувалися некомфортно через мене, вам дійсно варто доповісти на мене, бо це справедливо. Це було жахливо з мого боку, хоча я справді не хотіла… Не те щоб мої наміри мали значення; це більше про ваше бачення…
Чорт, чорт, чорт.
— Я йду, добре? Дякую, і… Мені дуже, дуже, дуже шкода, — Олів крутнулась і почала рухатися коридором.
— Олів, — вона почула, як він її кличе. — Олів, почекай…
Вона не зупинилася. Вона збігла сходами на перший поверх, а потім вийшла з будівлі й перетнула доріжки слабо освітленого університетського містечка Стенфорду, пробігаючи повз дівчину, яка вигулювала собаку, і групу студентів, які сміялися перед бібліотекою. Вона продовжувала йти, допоки не опинилася перед дверима в свою квартиру, зупинившись тільки для того, щоб відчинити й прошмигнути до своєї кімнати в надії уникнути свого сусіда, та того кого він міг привести додому сьогодні.