Вона насупилась, прокручуючи вниз, щоб перечитати електронний лист, який надіслала йому кілька тижнів тому.
7 липня,8:19
ВІД: [email protected]
КОМУ: [email protected]
Тема: Проект з виявлення раку підшлункової залози
Шановний доктор Бентон,
Мене звати Олів Сміт, і я студентка аспірантури біологічного факультеті Стенфордського університету. Моє дослідження зосереджене на раку підшлункової залози, зокрема на пошуку неінвазивних, доступних методів його виявлення, які могли б призвести до раннього лікування та підвищити рівень виживаності. Я працювала з біомаркерами крові, результати багатообіцяючі. (Ви можете прочитати про мою прелімінарну роботу в рецензованому документі, який я прикріпила. Я також подала останні, неопубліковані висновки на цьогорічну конференцію Товариства Біологічних Відкриттів; вони ще на стадії розгляду, проте перегляньте додану анотацію). Наступним кроком було б проведення додаткових досліджень, щоб визначити дієвість мого тестового комплекту.
На жаль, у моїй нинішній лабораторії (доктора Ейшегул Аслан, що виходить на пенсію через два роки) немає ні фінансування, ні обладнання, які дали б мені можливість продовжувати. Вона заохочує мене знайти більшу лабораторію дослідження раку, де я могла би провести наступний навчальний рік, щоб зібрати потрібні мені дані. Потім я повернулась б до Стенфорда, щоб проаналізувати та записати дані. Я велика шанувальниця праці, яку ви опублікували про рак підшлункової залози, і мені було цікаво, чи є можливість виконати мою роботу у вашій лабораторії в Гарварді.
Я з радістю розповім детальніше про свій проект, якщо вам цікаво.
З повагою,
Олів
Олів Сміт
Здобувач ступеню доктора наук
Біологічний факультет Стенфордського університету
Якби Том Бентон, видатний дослідник раку, приїхав до Стенфорда і приділив Олів десять хвилин свого часу, вона змогла б переконати його допомогти у її дослідницьких труднощах!
Що ж…можливо.
Олів набагато краще вдавалось проводити дослідження, ніж доводити його важливість іншим. Наукова комунікація та будь-які публічні виступи, безумовно, були її ахіллесовою п’ятою. Але вона мала шанс показати Бентону, наскільки багатообіцяючими були її результати. Могла перерахувати клінічні переваги своєї роботи і пояснити, як мало їй потрібно, щоб перетворити свій проект на величезний успіх. Все, що їй було необхідно, — це тиха місцина в кутку його лабораторії, пара сотень його лабораторних мишей і необмежений доступ до його електронного мікроскопа вартістю двадцять мільйонів доларів. Бентон навіть не помітив би її.
Олів попрямувала до кімнати відпочинку, подумки пишучи пристрасну промову про те, що вона готова використовувати його обладнання лише вночі та обмежити споживання кисню до п’яти вдихів за хвилину. Вона налила собі чашку підігрітої кави і, обернувшись, побачила декого, хто з насупленим виглядом стояв прямо за її спиною.
Дівчина так здригнулася, що мало не обпеклася.
— Господи! — вона поклала руку на груди, глибоко вдихнула й міцніше стиснула чашку зі Скубі-Ду. — Ан, ти налякала мене до всирачки.
— Олів.
Це був поганий знак. Ан ніколи не називала її Олів — ніколи, хіба що, коли докоряла їй за те, що вона гризла нігті до м’яса або вечеряла мармеладками.
— Гей! Як пройшли твої…
— Того вечора.
Трясця твоїй матері.
— …вихідні?
— Професор Карлсен.
Бляха, бляха, бляха.
— Що у тебе з ним? Я бачила вас удвох.