Олів проковтнула слину перед тим, як неохоче відповісти:
— Так.
— У кого?
— Томе, — сказав Адам із застереженням у голосі. Його коліно досі торкалося її бедра. Досі тепле. І все ж, Олів відчувала, як у неї холоне кров. Вона справді, справді не хотіла вимовляти цього. І все ж, вона не могла ігнорувати запитання. Їй потрібна була допомога Тома.
— В моєї мами.
Добре. Це вже відомо. Вона це сказала і могла повернутися до того, щоб не думати про це…
— Вона померла?
Удар серця. Олів завагалася, а потім мовчки кивнула, не дивлячись на жодного з чоловіків за столом. Вона знала, що Том не намагався бути злим — врешті-решт, людям просто цікаво. Але це не було чимось, що Олів хотіла обговорювати. Вона ледве коли-небуть говорила про це, навіть з Ан і Малкольмом, і вона обережно намагалася уникати цього досвіду у своїх заявках на вступ до аспірантури, попри те, що всі казали, щ це допоможе їй пройти.
Вона просто… Вона не могла. Вона просто не могла.
— Скільки років тобі було…
— Томе, — Адам перервав його різкішим тоном. Він відставив свій чай з більшою силою, ніж було потрібно. — Перестань знущатися з моєї дівчини.
— Це вже звучало більше як погроза, а не застереження.
— Добре. Так. Я нечутливий засранець, — Том вибачливо усміхнувся.
Олів помітила, що він дивиться на її плече. Коли вона прослідкувала за його поглядом, то зрозуміла, що Адам розмістив свою руку на спинці її крісла. Він не торкався її, але було щось… захисне у його позі. Здавалося, що він випромінює велетенську кількість тепла, яка зовсім не була недоброзичливою. Це допомогло розвіяти неприємне відчуття після розмови з Томом.
— Знову ж таки, як і твій хлопець, — Том підморгнув їй. — Добре, Олів. Ось що скажу тобі, — Том нахилився вперед, поставивши лікті на стіл. — Я прочитав твою роботу. І статтю, яку ти подала на конференцію SBD. Ти все ще плануєш поїхати?
— Якщо її приймуть.
— Я впевнений, що так і буде. Це відмінна робота. Але звучить так, ніби з часу подання у твій проект покращився і мені потрібно знати більше про це. Якщо я вирішу, що ти можеш працювати у моїй лабораторії наступного року, я повністю покрию твої витрати: зарплата, постачання, обладнання, все що тобі потрібно. Але я повинен знати, наскільки ти просунулася, щоб знати, чи ти вартуєш інвестування.
Олів відчула, як її серце прискорюється. Це звучало обіцяюче. Дуже обіцяюче.
— Давай так, я дам тобі два тижні, щоб написати звіт про все, що ти робила до цього: протоколи, відкриття, випробування. Через два тижні надішли мені звіт і я вирішу, базуючись на ньому. Це можливо?
Вона посміхнулася, захоплено киваючи:
— Так! — вона цілком могла б це зробити. Їй потрібно було б витягти вступ з однієї зі своїх робіт, методи з її лабораторних протоколів, попередні дані з того гранту, на який вона подала заявку і не виграла. І їй доведеться повторити деякі зі своїх аналізів — просто щоб переконатися, що звіт для Тома абсолютно бездоганний. Потрібно зробити багато роботи за короткий час, але кому потрібен сон? Або перерви на вбиральню?
— Чудово. За той час ми ще побачимося і зможемо більше поспілкуватися. Ми з Адамом будемо разом на декілька тижнів, оскільки працюємо над тим грантом, який щойно отримали. Ти прийдеш завтра на мій виступ?
Олів і гадки не мала, що він виступатиме, не кажучи вже про те коли чи де, але вона сказала:
— Звичайно! Не можу дочекатися! — з такою впевненістю, ніби встановила на телефоні відлік до неї.
— І я житиму в Адама, тому побачимося у нього.
О ні.
— Ем… — вона ризикнула поглянути на Адама, якого неможливо було прочитати. — Звичайно. Проте, ми, зазвичай, бачимося в мене, так що…
— Розумію. Ти не схвалюєш його колекцію таксидермії, чи не так? — Том стояв з усмішкою. — Перепрошую. Я візьму кави і негайно повернуся.
У ту ж секунду, коли він пішов, Олів миттєво повернулася до Адама.
Тепер, коли вони були наодинці, було близько десяти мільйонів тем, які вони б мали обговорити, але єдине, про що вона могла думати було:
— Ти справді колекціонуєш таксидермічних тварин?
Він кинув на неї уїдливий погляд і забрав руку з її плечей. Вона раптом відчула холод. Покинутість.
— Вибач. Я поняття не мала, що він твій друг чи що ви разом мали грант. Ви проводите такі різні дослідження, така можливість навіть не спала мені на думку.
— Ти вже казала, що не віриш, що дослідники раку можуть отримати вигоду від співпраці з розробниками обчислювальних моделей.
— Ти… — вона помітила, як його рот сіпнувся і задумалася, коли саме вони почали дражнити одне одного.
— Звідки ви двоє знаєте один одного?
— Він був постдоктором у моїй лабораторії, коли я був аспірантом. Ми підтримували зв’язок і співпрацювали протягом багатьох років.
Отже, він на чотири-п’ять років старший за Адама.