Їй було добре. Насправді краще, ніж добре. Було прекрасно.
— Не засни, — прошепотів він. Вона відчула, як його губи ворушили тоненьке волосся над її скронею. Олів повинна була випрямитися, але не могла змусити себе.
— Не засну. Хоча на тобі так затишно.
Його пальці сильніше стиснули її, можливо, щоб розбудити, можливо, щоб притиснути ближче. Вона була готова розтанути і почати хропіти.
— Виглядаєш так, ніби от-от задрімаєш.
— Просто я прочитала усі статті Тома. І вже знаю, про що йде мова.
— Аналогічно. Ми вказали все це у нашій пропозиції щодо гранту, — він зітхнув, і вона відчула, як його тіло рухається під її. — Нудно.
— Можливо, тобі варто задати питання. Щоб оживити атмосферу.
Адам трохи повернувся до неї.
— Мені?
Вона нахилила голову, щоб говорити йому на вухо.
— Я впевнена, ти зможеш щось придумати. Просто підніми руку і зроби капосне зауваження оцим своїм тоном. Поглянь на нього. Це може перерости в розважальний мордобій.
— Яка ж ти всезнайка.
Олів, посміхаючись, озирнулася на презентація.
— Це дивно? Що доводиться брехати Томові про нас?
Адам, здавалося, задумався про це.
— Ні, — він вагався, — схоже, твої друзі купились, на те, що ми у стосунках.
— Гадаю, що так. Я не зовсім переконлива аферистка, і іноді переживаю, що Ан може щось запідозрити. Але днями я зустріла її та Джеремі у залі для випускників.
Вони замовкли й мовчки дослухалися до останніх хвилин розмови. Перед ними Олів бачила щонайменше двох професорів, які дрімають, і кількох, які потайки працювали за своїми ноутбуками. Поруч із Адамом останні півгодини доктор Родрігес грав на телефоні у Candy Crush. Деякі люди пішли, і Ан знайшла вільне місце приблизно десять хвилин тому. Так само було і з деякими студентами, які були поруч з Олів, а це означало, що вона могла б технічно встати і залишити Адама в спокої. Технічно. Технічно десь у передостанньому ряду був порожній стілець. Технічно.
Замість цього вона знову піднесла губи до вуха Адама й прошепотіла:
— Я маю сказати, що мені це непогано підходить. Вся ця затія з фальшивими стосунками.
Більш ніж непогано. Краще, ніж вона будь-коли могла уявити.
Адам кліпнув один раз, а потім кивнув. Можливо, його рука трохи напружилася навколо її талії. Можливо, це не так, і свідомість Олів з нею жартувала. Зрештою, вже було досить пізно. Вона занадто давно пила каву, і у напівсні її були думки нечіткі та розслаблені.
— Що з приводу тебе?
— Ммм? — Адам не дивився на неї.
— Тобі це підходить? — прозвучало трохи вбого. Олів сказала собі, що це було лише через те, що їй довелося дуже понизити голос. — Або, можливо, ти хочеш фальшиво розійтись раніше?
Він не відповідав десь з секунду. Тоді, коли професорка Мосс взяла мікрофон, щоб подякувати Тому та запропонувати аудиторії поставити запитання, вона почула, як він сказав:
— Ні. Я не хочу фальшиво розходитись.
Він справді добре пахнув. І він був кумедним тим дивним, незворушним чином, але досить доброзичливим до неї, щоб вона могла проігнорувати цю його рису. Крім того, він витратив невеликий статок на цукор для неї. Справді, їй не було на що скаржитися.
Олів усілась зручніше і знову сконцентрувалась на трибуні.