— Правильно… — вона стиснула губи і додала: — Звичайно.
Посмішка Ан викликала у неї бажання застогнати.
— Чудово. Ми разом пообідаємо та потусуємось на виставках плакатів. І вночі, звісно.
— Звичайно, — це було все, що могла зробити Олів, щоб її голос не звучав гірко, — я з нетерпінням чекаю на це, — додала вона, посміхнувшись наскільки була здатна.
— Гаразд. Чудово. Мені треба йти, бо через п’ять хвилин збирається комітет з роз’яснювальної роботи «Жінки в науці». Але давайте зберемося в ці вихідні, щоб спланувати веселі заходи для Бостона. Джеремі щось сказав про тур з привидами!
Олів зачекала, поки Ан не буде чутно, перш ніж обернутися обличчям до Малкольма. Він уже підняв руки обороняючись.
— По-перше, Ан придумала цей план, поки я спостерігав за цим цілодобовим експериментом — найгірший день у моєму житті, я не можу закінчити навчання вчасно. А після цього, що я мав робити? Повідомити їй, що ти не збираєшся залишатися з Карлсеном, тому що ти підробно з ним зустрічаєшся? О, але почекай — тепер, коли ти до безтями закохана в нього, можливо, це справді…
— Добре, я зрозуміла, — у неї почав боліти живіт, — ти все одно міг би мені сказати.
— Я збирався. А потім я кинув Нейро Джуда, а він збожеволів і закидав яйцями мою машину. А після цього тато зателефонував мені, щоб дізнатись, як справи і запитав про те, як просуваються мої проекти, а потім почав допитуватись, чому я не використовую модель круглого черва, і, Ол, ти знаєш, що він часом він поводиться неймовірно допитливим і ставить з себе командира, що призвело до того, що ми посварилися, і моя мама втрутилася і… — він зупинився і глибоко вдихнув. — Ну, ти була там. Чула крики. Підсумок полягає в тому, що я зовсім забув про це, і мені дуже шкода.
— Все гаразд, — вона почухала скроню, — мені доведеться знайти місце для проживання.
— Я допоможу тобі, — з ентузіазмом сказав їй Малькольм, — ми можемо подивитися онлайн сьогодні ввечері.
— Дякую, але не хвилюйся. Я впораюся.
Чи ні. Ймовірно. Можливо. Оскільки конференція була менш ніж за два тижні, і, певно, все було вже заброньовано. Те, що залишилося, безсумнівно, було настільки поза її ціновим діапазоном, що довелося б продати нирку, щоб мати змогу собі це дозволити. Що могло бути варіантом — у неї було аж дві нирки.
— Ти не сердишся, правда?
— Я… — так. Ні. Може, трохи. — Ні. Це не твоя помилка.
Вона обняла Малкольма у відповідь, коли він нахилився до неї, заспокоївши його кількома незручними поплесками по плечу. Як би Олів не хотілося звинувачувати його в цьому, їй потрібно було дивитися лише на себе. Суть її проблем — принаймні більшість із них — полягала в її дурному, безглуздому рішенні збрехати Ан. Почати підробні стосунки. Тепер вона виступатиме з доповіддю на дурній конференції, мабуть, після того, як поспить на автобусній станції і поснідає мохом, і, незважаючи на все це, вона не могла перестати думати про Адама. Просто ідеально.
З ноутбуком під пахвою Олів повернулася до лабораторії, і перспектива виставити слайди по порядку для промови водночас лякала й пригнічувала. Щось свинцеве й неприємне тягнуло її живіт, і вона не задумуючись пішла до вбиральні й зайшла до найдальшої від дверей кабінки, притулившись до стіни, поки потилиця не врізалася в холодну плитку.
Коли вага в животі стала занадто тяжкою, коліна підігнулися, а спина сповзла вниз, поки вона не сіла на підлогу. Олів довго сиділа так, намагаючись зробити вигляд, що це не її життя.
Розділ 13
ГІПОТЕЗА: Приблизно дві з трьох ситуацій з фальшивими стосунками рано чи пізно включатимуть в себе поділ однієї кімнати; 50 відсотків цих ситуацій будуть далі ускладнені присутністю лише одного ліжка.
За двадцять п'ять хвилин від конференційного центру можна було орендувати житло через Airbnb, але це був надувний матрац на підлозі комірчини за 180 баксів за ніч, і навіть якби вона могла собі це дозволити, один з відгуків повідомив, що власник мав схильність до рольових ігор у вікінга з гостями, тож… Ні, дякую. Вона знайшла дешевший за сорок п'ять хвилин на метро, але коли вона резервувала кімнату, вона побачила, що хтось випередив її всього на кілька секунд, і їй закортіло пожбурити свій ноутбук через кав'ярню. Вона намагалась вибрати між мотелем та дешевим диваном у передмісті, коли на неї впала тінь. Вона подивилась вгору, нахмурившись, очікуючи студента, що хотів використати розетку, яку вона займала, але натомість побачила…
— О.
Адам стояв перед нею, підвечірнє сонце підсвічувало його волосся і плечі, пальці навколо айпада, дивлячись на неї з похмурим виразом. Пройшло менше тижня з того часу, як вона востаннє бачила його — шість днів, якщо точно, це ж зовсім небагато годин і хвилин. Взагалі нічого, враховуючи, що вона знала його всього місяць. І все ж наче простір, в якому вона знаходилась, весь кампус, все місто, було перевтілено знанням, що він повернувся.