У нього були великі пальці — мабуть, тому вони не підходили. Перший суглоб був м*яко кажучи завеликий, її накрив щипаючий біль і відчуття вологості, незручної повноти. Вона поворухнула п*ятами, намагаючись пристосуватися і звільнити місце, а потім посунулася ще трохи, поки йому не довелося схопити її стегно другою рукою, щоб утримати її на місці. Олів трималася за його плечі, лижучий піт його шкіри обпікав її долоні.
— Тсс.
Його великий палець вчепив її, і вона заскімлила.
— Все добре. Розслабся.
Неможливо. Хоча, якщо бути чесною, те, як його палець звивався всередині неї, —вже було краще. Зараз не так боляче, а може, навіть мокріше, і якби він торкнувся її там. . Її голова відкинулася назад. Вона вчепилася нігтями в його м’язи.
— Тут? Так добре?
Олів хотіла сказати йому, що ні, це було забагато, але перш ніж вона встигла відкрити рота, він зробив це знову, поки вона не могла більше мовчати, зі стогоном, скиглинням і вологими непристойними звуками. Поки він не спробував залізти трохи далі всередину, і вона не втрималася від тремтіння.
— Що це? — його голос був його звичайним голосом, але в мільйон разів хрипшим. — Боляче?
— Ні… Ох.
Він підвів очі, весь покрита рум’янцем бліда шкіра на тлі темних хвиль.
— Чому ти така напружена, Олів? Ти робила це раніше, правда?
— Я…так.
Вона не була впевнена, що змусило її продовжувати. Будь-який ідіот міг побачити за милю, що це була жахлива ідея, але тепер не залишилося місця для брехні, коли вони були так близько. Тому вона зізналася:
— Кілька разів. У коледжі.
Адам застиг. Повністю закам*янілий. Його м’язи напружились, міцно стиснуті під її долонями, а потім просто залишилися такими, напруженими й нерухомими, коли він дивився на неї.
— Олів.
— Але це не має значення, — поспішила додати вона, бо він уже похитав головою, відриваючись від неї. Це дійсно не мало значення. Не мало для Олів, отже не мусило мати і для Адама.
— Я можу розібратися — я навчилася затискати патч на всю клітинку за пару годин; секс не може бути набагато складнішим. І я б’юся об заклад, що ти робиш це постійно, щоб ти міг сказати мені, як…
— Ти б програла.
У кімнаті було прохолодно. Його пальця вже не було всередині неї, а рука залишила її стегно.
— Що?
— Ти б програла свою ставку.
Він зітхнув, витираючи рукою обличчя. Інша, та, що була всередині неї, опустилася, щоб сховати член. Наразі він виглядав величезним, і Адам скривився, доторкнувшись до нього.
— Олів, я не можу.
— Звісно, можеш.
Він похитав головою.
— Мені шкода.
— Що? Ні, ні, я…
— Ти ж практично цнот…
— Ні!
— Олів.
— Ні.
— Але настільки близька до цього, що…
— Ні, це не так. Невинність не є безперервною змінною, вона категорична. Двійкова. Номінальна. Дихотомічна. Порядкова, потенційно. Я говорю про хі-квадрат, можливо, кореляцію Спірмена, логістичну регресію, логістичну модель і ту дурну сигмовидну функцію, і…
Минули тижні, а у неї досі перехоплювало подих від нерівного нахилу його посмішки. Яким непередбачуваним вона завжди була, які ямочки утворювала. У Олів вибило дух, коли його велика долоня обхопила її обличчя, і він притягнув її до себе для повільного, теплого, смішливого поцілунку.
— Ти така всезнайка, — сказав він їй у рот.
— Може бути.
Вона теж посміхалася. І поцілувала його у відповідь. Обіймаючи його, обхопивши руками шию, вона відчула тремтіння від задоволення, коли він затягнув її глибше в себе.
— Олів, — сказав він, відсторонившись, — якщо з якоїсь причини секс — це те, що ти… що тобі не комфортно або чого ти не хотіла б мати поза стосунками…
— Ні. Ні, нічого подібного. Я… — вона глибоко вдихнула, шукаючи спосіб пояснити. — Не те, що я хочу не займатися сексом. Я просто. . не особливо хочу його мати. Є щось дивне в моєму мозку і моєму тілі, і… я не знаю, що зі мною не так, але, здається, я не можу відчувати потяг, як інші люди. Як нормальні люди. Я намагалася просто. . просто зробити це, покінчити з цим, і хлопець, з яким я це зробила, був добрим, але правда в тому, що я просто нічого не відчуваю… — Вона заплющила очі. Це було важко визнати. — Я не відчуваю ніякого сексуального потягу, якщо не довіряю людині і не подобаюся їй, чого чомусь ніколи не буває. Або майже ніколи. Цього давно не було, але зараз — ти мені дуже подобаєшся, і я справді тобі довіряю, і вперше за мільйон років я хочу…