— Скільки років тобі було?
— Ммм. Дев'ять?
Це змусило її посміхнутися, думка про Адама дитиною.
— Ти говорив голландською зі своїми батьками?
— Ні, — він зробив паузу. — В основному були помічники по господарству. Більшість з них.
Олів підвелася, щоб подивитися на нього, поклавши підборіддя на руки та долоні на його грудях. Вона дивилася, як він дивиться за нею, насолоджуючись грою світла вуличних ліхтарів на його сильному обличчі. Він завжди був гарний, але зараз, перед світанком, у неї перехопило подих.
— Твої батьки були зайняті?
Він зітхнув.
— Вони були дуже віддані своїй роботі. Не дуже добре вміли знаходити час для чогось ще.
Вона тихенько хмикнула, уявляючи собі п'ятирічного Адама, що показує намальовану фігурку високим, розсіяним батькам в темних костюмах в оточенні секретних агентів, що говорять у навушники. Вона нічого не знала про дипломатів.
— Чи був ти щасливою дитиною?
— Це… складно. Це було трохи виховання за посібником. Єдина дитина у фінансово багатих, але емоційно бідних батьків. Я міг робити все, що хотів, але мені нема було з ким.
Це звучало сумно. У Олів і її мами завжди було недостатньо, але вона ніколи не відчувала себе самотньою. До раку.
— Окрім Холдена?
Він усміхнувся.
— Окрім Холдена, але це було пізніше. Думаю, на той час я вже був у своїй тарілці. Я навчився розважати себе з… предметами. Хобі. Заняття. Школа. А коли я мав бути з людьми, я був…. антагоністичним і неприступним.
Вона закотила очі і ніжно прикусила його шкіру, змушуючи його хихикати.
— Я став схожим на своїх батьків, — подумав він. — Винятково відданий своїй роботі.
— Це зовсім не так. Ти дуже добре вмієш знаходити час для інших. Для мене.
Вона посміхнулася, але він відвів погляд, ніби зніяковів, і вона вирішила змінити тему.
— Єдине, що я можу сказати по-голландські, це 'ik hou van jou',— її вимова, мабуть, була поганою, тому що протягом довгої миті Адам не міг розібрати її слова. Потім, коли він розібрав те, що вона вимовила — очі його розширилися.
— У моєї сусідки по кімнаті в коледжі був плакат з написом ”Я кохаю тебе” написаний всіма мовами, пояснила Олів. — Прямо навпроти мого ліжка. Перше, що я бачила щоранку після пробудження.
— І наприкінці четвертого року ти знала всі мови?
— Наприкінці першого року. На другому курсі вона вступила в жіночу громаду, що було на краще, — Вона опустила погляд, уткнулась обличчям у його груди, а потім знову підвела на нього очі. — Це досить безглуздо, якщо подумати.
— Безглуздо?
— Кому потрібно знати, як сказати 'Я кохаю тебе' усіма мовами? Людям навряд чи потрібно це однією. Іноді навіть не однією, — вона пригладила пальцями його волосся. — “Де туалет?” більш корисно знати з іншого боку…
Він притулився до її долоні, ніби заспокоюючись.
— Waar is de WC?
Олів моргнула.
— Це означає 'Де туалет?' — пояснив він.
— Так, я так і зрозуміла. Просто… твій голос… — вона прочистила горло. Їй було краще не знати, як привабливо він звучав, коли говорив іншою мовою. — У будь-якому випадку. Цей був би корисним плакатом, — вона провела пальцем по його лобі. — Від чого це?
— Моє лице?
— Маленький шрам. Той, що над твоєю бровою.
— А. Просто дурна бійка.
— Бійка? — вона хихикнула. — Один із твоїх випускників намагався вбити тебе?
— Ні, я був дитиною. Хоча я бачив, як мої випускники підливали ацетонітрил у мою каву.
— О точно… — вона кивнула на знак згоди. — В мене також є, — Олів відкинула волосся за плече і показала йому маленьку півмісячну лінію поруч із її скронею.
— Я знаю.