Я схилилась і поклала в кошик трохи хмизу, сподіваючись, що дитячі голоси зможуть притлумити нескінченний гомін страху в моїй голові. А потім, випроставшись, побачила його: на галявині, з прикладом біля плеча, він розмовляв з одним зі своїх людей. Почувши голоси дівчат, він розвернувся. Едіт заверещала, обернулася до мене і з тваринним переляком кинулася в мої обійми. Її очі була розширені від жаху. Слідом дибала збентежена Мімі, намагаючись збагнути, чому її подруга так злякалася чоловіка, який щовечора приходить до нас вечеряти.
— Не плач, Едіт, він нас не скривдить. Будь ласка, не плач, — я бачила, що він дивиться на нас, і, відліпивши дитину від своїх ніг, присіла навпочіпки, щоб сказати їй кілька слів. — Це пан комендант. Я піду поговорю з ним щодо вечері. Ти залишайся тут і пограйся з Мімі. Зі мною все гаразд. Ти мене зрозуміла?
Із цими словами я передала її з рук на руки Мімі. Вона все тремтіла.
— Ідіть, пограйтеся трохи. Я лише перемовлюся з паном комендантом. Ось, візьміть мій кошик і подивіться, чи не знайдеться тут ще трохи хмизу.
Нарешті відірвавши дівчинку від своєї спідниці, я попрямувала до коменданта. Офіцер, що був поряд із ним, щось казав йому тихим голосом. Закутавшись у шаль, схрестивши руки на грудях, я чекала, доки комендант не відіслав його.
— Ми думали, що можемо трохи постріляти, — сказав він, вдивляючись у чисті небеса. І додав: — Птахів.
— Тут не лишилося птахів, — зауважила я. — Вони давно зникли.
— Мабуть, дуже чутливі.
Удалині ми почули відлуння гарматних пострілів. Здалося, що повітря навколо нас миттєво стискається.
— Це дитина тієї хвойди? — він затиснув передпліччям рушницю й запалив цигарку. Я швидко озирнулася на дівчат, що стояли біля трухлявого пенька.
— Дитина Ліліан? Так. Вона залишиться в нас.
Він прискіпливо роздивлявся дівчинку, і я не могла розгадати його думок.
— Вона мала дитина, — сказала я. — І зовсім не розуміє, що сталося.
— А, — сказав він і затягся цигаркою. — Невинна душа.
— Так. Вони таки існують.
Він подивився на мене різким поглядом. Я змусила себе не опускати очей.
— Herr Kommandant, я маю просити вас про послугу.
— Послугу?
— Мого чоловіка забрали до табору військовополонених в Арденні.
— І я не збираюся питати, звідки у вас така інформація.
І знов я дивилася йому в очі й не могла відгадати, про що він думає. Жодної підказки.
Я глибоко вдихнула.
— Я подумала… Я хотіла спитати, чи ви можете йому допомогти. Він добра людина. Ви ж розумієте, він митець, а не солдат.
— І ви хочете, щоб я передав йому звістку від вас.
— Я хочу, щоб ви витягли його звідти.
Він підняв брову.
— Herr Kommandant, ви поводитеся зі мною, як із другом. Тож я благаю вас: будь ласка, допоможіть моєму чоловікові. Я знаю, що відбувається в таких місцях і як малоймовірно, що він вийде звідти живим.
Він мовчав, тож я вхопилася за цей шанс і продовжила. Тисячі разів за останні години я подумки повторювала ці слова.
— Ви ж знаєте, що він провів усе життя в служінні мистецтву й красі. Він мирна людина, добра людина. Усе, що його цікавить, — це малярство, танці, смачна їжа й гарне вино. Ви знаєте, що німецькій владі байдуже, житиме він чи помре.
Озирнувшись навколо, він обвів поглядом оголений ліс, наче бажаючи переконатися, що поряд немає інших офіцерів. А тоді знову затягся цигаркою.
— Ви взяли на себе чималий ризик, питаючи мене про таке. Ви ж бачили, як ваші співгромадяни обходилися з жінкою, яка, на їхню думку, співпрацювала з німцями.
— Вони вже й так вважають, що я з вами співпрацюю. Сам факт вашого перебування в нашому готелі робить мене винною без суду й слідства.
— Так, а ще ваш танець із ворогом.
Тепер була моя черга виявляти подив.
— Я вже казав, мадам. Ніщо в цьому місті не проходить повз мою увагу.
Ми стояли мовчки, дивлячись у небокрай. Від низьких вибухів удалині земля дрібно тремтіла в нас під ногами. Дівчата відчули це: я бачила, як вони дивляться на свої черевики. Комендант востаннє затягся цигаркою, а потім розтоптав її чоботом.
— Ось у чому річ. Ви розумна жінка і, гадаю, добре знаєтесь на людській натурі. І водночас поводитесь так, що постійно даєте мені привід як солдату ворожої армії пристрелити вас навіть без слідства. Та попри це приходите сюди й очікуєте, що я не лише проігнорую цей факт, але й допоможу вам. Своєму ворогові.