Тіфані стояла на голій землі і дивилася навкруги.
Вона бачила село і річку, їхню ферму і замок Барона, а за полями, які вона добре знала, вона бачила сиві ліси і вересовища.
Вона заплющила очі, а тоді розплющила. Моргнула і знову розплющила.
Ані сліду магічної брами, невидимих будинків чи дивних знаків.
На мить їй здалося, що повітря дзижчить і запахло снігом.
Коли вона прийшла додому, то подивилася у словнику значення слова «вторгнення». Воно означало — вриватися.
«Вторгнення почнеться тут», — так сказала міс Тік.
І тепер з-за верхньої полиці за нею пильно стежили маленькі невидимі оченята…
Розділ 3
Міс Тік зняла капелюха, запхала руку всередину і смикнула за мотузочку. Поклацуючи і поплескуючи, він обернувся на доволі поношеного солом’яного капелюха. Вона підняла з долівки паперові квіти й акуратно прилаштувала їх до капелюха. А тоді сказала:
— Хух!
— Ти ж не даси малій просто так взяти і піти? — спитав ропух, що сидів собі на столі.
— Як так?
— Вона, поза сумнівом, має Перші Погляди і Задні Думки. А це потужна комбінація.
— Вона трохи така всезнайка, — сказала міс Тік.
— Власне. Як ти. Вона тебе вразила, ну зізнайся? Я знаю, що так, бо ти була до неї недобра, а ти така з усіма, хто западає тобі в душу.
— Обернути тебе на жабу?
— Стривай-но, подумаю… — відповів саркастично ропух. — Шкіра краща, ноги — гарніші, шанси на поцілунок принцеси — в сотню разів вищі… так, будь ласка. Я готовий, моя пані.
— Ропух — то ще не найгірша подоба, — сказала міс Тік похмуро.
— Сама якось спробуй, — відповів ропух. — Менше з тим, мала мені сподобалася.
— І мені, — сказала міс Тік квапливо. — Вона чує, що старенька загинула, бо якісь недоумки мали її за відьму, і вирішує стати відьмою, щоб такого більше не повторилося! Чудовисько ричить на неї з річки, а вона гепає його пательнею по голові! Ти чув колись вислів: «Кожній землі — своя відьма»? Ось ця земля має, закладаюся. Крейдяна відьма? Нечувано. Відьми люблять граніт і базальт, тверду породу! Ти ж бо знаєш, що таке крейда?
— Певен, що ти мені зараз розповіси.
— Це шкаралупки мільярдів крихітних безборонних морських істот, що померли мільйони років тому, — вела далі міс Тік. — Це… крихітні кісточки. М’якенькі. Вогкенькі. Сиренькі. Та навіть вапно краще за це. Та вона виросла на крейді і вона… міцна і спритна. Вона вроджена відьма. На крейді! Немислимо!
— Вона гепнула Дженні по голові! — вигукнув ропух. — Та в малої талант!
— Можливо, та цього мало. Дженні не дуже розумна, — відказала міс Тік. — Вона має лиш перший рівень шкідливості. Та й вона розгубилась, опинившись у струмку, адже її домівка — стоячі води. Бувають значно, значно гірші за неї.
— Що це означає — «чудовисько першого рівня шкідливості»? — поцікавився ропух. — Ніколи не чув, щоб так її називали.