Недуга, що повалила її в цвіті віку на смертву постелю оставила мов на глум рожеву краску шкіри на грудях та лиці, як загалом при усїх подібних недугах каталептичної натури; на її устах завмер мовби їдко нерішучий усміх, що в обличю смерти наводить такий жах. Ми опять замкнули труну, а заперши також зелізні двері, вернули знова тяжкою дорогою до кімнат на поверсі, що були такіж понурі.
Тепер настала у мойого приятеля деяка зміна по кількох днях гіркого болю у зовнішніх признаках духового розстрою. Його давний спосіб життя пропав. Він занедбав свої повсякчасні заняття або таки зовсім їх занехав. Він блукав, перебігаючи без пуття швидкими неуміреними кроками по кімнатах. Його мертвецьки бліде лице набрало ще більше нетогосвітного вигляду, а сильний блеск його очий зовсім погас. Давний, доривочний, охлялий тон бесіди уступив; в тоні його голосу звеніла дрож, що повстає у найбільшому жаху.
Я думав деколи, що його розбуджений ум бореть ся безнастанно з якоюсь тайною, що його гнітить й він намагаєть ся набрати відваги, щоб мені її повірити. Деколи знова вважав я се усьо необчислимими примхами божевілля. Я бачив, як він цілими годинами стояв та з найбільшою увагою кудись глядів, мов би наслухував якийсь таємний звук.Тому й не дивниця, що його стан мене трівожив й я став бояти ся також о себе. Я почував, як з провола а чим раз дужче переймав мене погубний вплив його власних, фантастичних а прецінь зворушливих, божевільних мрій.
Іменно сьомого, чи осьмого дня по перенесенню тіла лєді Магдалини у підземеллє, коли я пізно в ночи ляг спати, зазнав я на собі усьої сили тих почувань. Година минала за годиною, а сон не бравсь мене. Відрадніми думками намагав ся я побороти проймаюче мене нервове роздратованнв. Я силкував ся вмовити в себе, що більшу часть, як що не усьо, що я відчував, годить ся приписати шкідному впливови, який викликувала мрачна обстанова кімнати: темним, декуди подраним драперіям, які ворушив подув нагальної бурі, а які дрожачи на стінах, гойдали ся в оба боки та доторкуючись окрас ліжка, легко шаруділи. Та усі мої з'усилля не здали ся ні нащо. Мов тіло стало чим раз більше дрожати, аж нарешті той безпричинний жах грянув мені на серце мов тяжка змора.
Нараз я прокинув ся та, відотхнувши глибоко, позбув ся перестраху і сів високо на подушці. Ведений поневільним чуттєм.— не знать чому — бажав я проникнути зором густу темінь, що царила в кімнаті; та зовсім несвідомо став прислухувати ся тихим та неясним звукам, що в довгих перервах, коли буря ущухнула, — не знать відкіля — залітали до мене. Приголомшений сильним почуваннєм неясного та невиносимого страху, убравсь я швидко, бо почував, що сеї ночі не засплю ні на хвилину. Проходжуючись скоро сюди й туди по кімнаті, я пробував збути ся трівоги, що заволоділа мною.
Заки я вспів перейти кілька разів кімнату, звернули мою увагу легкі кроки на сходах, що вели на мій поверх. Я зараз-же пізнав хід Юшера. По хвилині запукав хтось у двері моєї кімнати і увійшов Юшер з лямпою в руцї. Його лице. було як усе мертвецьки-бліде; та притім в його очах блимала якась божевільна радість, — з його цілої постаті знать було сильне, судорожне роздратованнє, яке він здержував. Його вигляд настрашив мене; та я у сю мить був би радо усьо перетерпів, крім самоти, в якій оставав так довго. Тому його присутність справила мені навіть деяку полекшу. ^
— Й ти сього не бачив? — спитав нараз по короткій мовчанці, оглядаючись дико довкруги.
— Ти таки не бачив? Та пожди! Побачиш! — сказав він та, закривши обережно рукою лямпу, підійшов до вікна й отворив одну його половину широко, даючи тим чином приступ бурі. Нахабна хвиля вихру трохи не повалила нас із ніг. Справді, се була дика та вельми чудова ніч, що очаровувала своєю різко фантастичною трівогою й красою. Недалеко нас хуртовина шаліла у всій своїй величі; бо тут зміняв ся часто й нагло напрям хуртовити. Небуденна густота хмар, що звисали низько, наче-б зачіпали о вежі дому — не перепиняла нам бачити, з якою швидкістю кидались вони з усіх сторін, мов духи на себе, не рухаючись з місця. Повторяю, що навіть густота хмар не перепиняла нам бачити сього; хоч не видно було ні сяева місяця, нї зірок, ні блискавки не прояснювали пітьми. Але нижня верства велитенської маси филюючих випарів, як і усьо в нашому найблищому окруженню на землі, блимало нетогосвітним блеском; се походило від непрозрачних та зовсім видимих випарів ґазу, що прошибав воздух та окружав замок.
— Тобі сього не можна — не гляди на се! — крикнув я з острахом до Юшера та ніжно але на силу потягнув його від вікна на крісло.
— Ті явища, що тебе так роздратовують, се ніщо инше, як зовсім звичайний громовинний процес — може бути навіть, що вони завдячують свою струю руйнуючим випарам ставу. Я зачиню вікно, бо воздух студений як лід тай шкідливий для тебе. Ось твій любимий твір. Я читатиму тобі в голос, а ти слухай; так перебудемо сю страшну ніч.